Велосипедне роуд-муві Ігоря Волочія «На межі», документальний епос Юрія Речинського Dear Beautiful Beloved, інтелігентна й зворушлива драма індійки Паял Кападії «Все, що ми уявляємо як світло»

У Києві розпочався 53-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль вдруге від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний (з поділом на повнометражну, короткометражну і студентську секції), національний і документальний конкурси, дитячий Teen Screen і обширна позаконкурсна програма. Основними фестивальними майданчиками слугують кінотеатр «Жовтень» і — вперше після багаторічної перерви — Київський будинок кіно. Про перелік основних стрічок фестивалю читайте тут. Про четвертий фестивальний день читайте тут.

Четвер на «Молодості» видався багатим на цікаві прем’єри, але хочеться виділити три з них – через їхній контрастний настрій, як емоційний, так і візуальний.

Українська стрічка «На межі» (програма «Документальний конкурс») – це, фактично, дорожній щоденник її автора і головного героя. Ігор Волочій — 34-річний затятий велосипедист і кінематографіст. Влітку він зі своїм приятелем, німецьким велосипедистом Себастіаном, вирушив у веломарафон, аби зібрати кошти на допомогу Україні. Їхній маршрут — 1500 км вздовж лінії фронту, через звільнені села й міста. Більшість зйомки – з натільних камер відчайдухів. Плюс окремі інтерв’ю з Ігорем і Себастіаном та анімаційні вставки. Фільм вийшов легкий, стрімкий, яскравий, з певним гумором і самоіронією, однак і достатньо точний у своїх драматичних акцентах.

«На межі»

Прем’єра іншого документального фільму, австрійського Dear Beautiful Beloved («Українські прем’єри»), очікувалася з особливим нетерпінням. Адже це – нова робота Юрія Речинського, українського режисера, що останні 11 років живе в Австрії і запам’ятався такими роботами, як «Хворісукалюди» і «Січень — березень».

В новій картині Речинський не має одного героя чи головного сюжету. Історія розвивається одразу кількома лініями: вивезення важкохворих і маломобільних літніх людей з прифронтової зони; евакуація матерів з дітьми за кордон; пошук та ідентифікація останків загиблих захисників України. Як завжди в Речинського, фільмові притаманна глибока, «живописна» колористична насиченість кадру – і це додає Dear Beautiful Beloved особливого драматизму.

Dear Beautiful Beloved

А в повнометражному конкурсі показали ще одного фаворита призових перегонів – «Все, що ми уявляємо як світло» (реж. Паял Кападія, Індія-Франція-Нідерланди-Люксембург). Головні героїні фільму — медсестри Прабга і Ану, котрі живуть і працюють у Мумбаї. Чоловік Прабги виїхав на заробітки до Німеччини і припинив спілкуватися з дружиною, а в Ану зв’язок з хлопцем з іншої релігійної спільноти, тож їхні батьки будуть проти.

«Все, що ми уявляємо як світло»

Власне, в Паял Кападії вийшло інтелігентне й зворушливе кіно, поетичне в найкращому сенсі. Режисерка творить цю історію з побутових, звичайних речей, з буденних розмов, з уривчастих спогадів, зі співу птахів, з відбиття світла в очах. Те, що ми уявляємо як світло, може виявитися ілюзією, самооманою – але це те, що нас і робить людьми.

На Канському фестивалі фільм отримав Гран-прі журі.

.black-button-dskl {
display: inline-block;
background: #fff;
width: 150px;
line-height: 38px;
font-size: 17px;
padding: 0;
margin: 0;
color: #000;
text-decoration: none;
box-shadow: 0px 0px 3px #000;
border-radius: 3px;
}

.black-button-dskl:hover{
background: #ff2a28;
text-decoration: none;
color: #fff;
border-color: #ff2a28;
cursor: pointer;
}

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog’a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись

от myua