Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Підгурського.
Під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку Іван Підгурський (позивний Сірко) з побратимами потрапили під мінометний обстріл. Від отриманих травм чоловік загинув. Це сталося 15 липня 2023 року поблизу міста Бахмут.
Герой народився 25 квітня 1980 року у селі Цигани на Тернопільщині. Батько працював на залізниці, мати була вчителькою початкових класів. Після закінчення школи Іван здобув фах столяра. Потім проходив строкову військову службу. Після неї продовжив навчання в Івано-Франківську та Львові. Закінчив Львівський університет фізкультури і спорту, працював вчителем у школі.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/74a44ffe878f4dddd546b341338d5518.jpg
Іван Підгурський познайомився з бойовим гопаком у часи роботи вчителем фізкультури у школі на Тернопільщині. Поїхав на навчання до Львова, тренувався та проходив різні вишколи. А коли повернувся, то вирішив передавати свої знання молодшому поколінню.
Спочатку викладав бойовий гопак у Борщеві на Тернопільщині, а у 2007 році переїхав до Чернівців і тут заснував першу школу бойового гопака. Зараз ця школа має ім’я свого засновника і тренера Івана Підгурського, який у складі 107-ї бригади ТрО боровся із російськими окупантами та загинув під час виконання бойового завдання біля села Богданівка Бахмутського району.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/c6b371b5194eab2c31dfbd00a9a1fe60.jpg
«Раніше я займався східними єдиноборствами, рукопашним боєм, маю другий розряд із тхеквондо. Але ніяк не міг знайти щось своє, усе це мені нагадувало балет. А потім дізнався про бойовий гопак і відтоді розпочав ним займатися», – розповідав про себе чоловік.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/dfd3fdb2c0f35bb45a7dbce4d456018b.jpg
До Чернівців Іван Підгурський переїхав на запрошення свого знайомого, який хотів організувати школу бойового гопака. Спочатку тут займалися двоє діток, а за кілька років приходили вже десятки вихованців. За словами самого тренера, український гопак – це не просто танець. У ньому закодовані бойові елементи. Також під час занять він поширював серед молоді патріотичні ідеї національної єдності.
З майбутньою дружиною Кариною Іван Підгурський познайомився у соцмережах. Через місяць спільного проживання Іван зробив жінці пропозицію.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/3c693dfd2c6c1c30229e123b6dc24941.jpg
«Іван був дуже сильний характером. Він був чесний, правдивий, вольовий, завжди йшов до своєї мети. Він виріс у сім’ї вчителів, сам мав педагогічну освіту. Його дуже поважали учні, батьки дітей. Адже він був різностороннім, брав участь у різних заходах, які прославляють нашу країну, не дають забути про те, що ми українці, що потрібно змалечку прищеплювати любов до України», – пригадує Карина Підгурська.
Згодом у подружжя народилися діти. Найстаршому синові Івана зараз 11 років, ще одному – вісім років. А наймолодшій донечці – п’ять років.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/8677494911499fa03c7fd6aaafcb18bc.jpg
Дружина розповідає, що її чоловік був фанатично закоханий у свою справу. Були періоди, коли школа бойового гопака не приносила доходу в сімейний бюджет, але Іван ніколи не кидав справу: навчав вихованців, возив їх на різноманітні змагання, турніри. Він любив свою роботу, а ця робота уже несла любов до України, до патріотичного.
«Іван виховав цілі покоління дітей, які уже своїх діток водять на бойовий гопак. Після загибелі Івана його учні з різних куточків телефонували зі словами підтримки. Багато з них зараз воюють на найгарячіших напрямках. Коли мені повернули речі мого чоловіка, я бачила його переписку з учнями. Він залишався для них наставником і під час війни, вони просили у нього і військових порад. Іван нікому не відмовляв – підказував, підтримував, допомагав», – зауважує дружина загиблого військового.
Вона розповідає, що Іван Підгурський почав відчувати наближення повномасштабної війни ще з початку 2022 року. Вже у січні він попереджав дружину, що в разі початку великої війни піде у військо.
«Я була, звісно, проти. У нас троє дітей, я сама. Його батьки померли, моєї мами вже також немає. Тому великої підтримки у нас не було. Але він сказав, що мусить піти воювати. Він казав мені: «Якщо зараз цю війну не закінчити, то Тимур і Міша, наші сини, її продовжать». У нього був складений рюкзак, екіпірування ще задовго до 24 лютого», – додає Карина Підгурська.
Іван разом зі ще двома знайомими записався у Чернівецьку тероборону на початку лютого 2024 року. Після початку повномасштабного вторгнення йому зателефонували із підрозділу, і він пішов захищати країну. Став кулеметником 107 бригади ТрО. Тривалий час вони навчалися на території Буковини. Потім їхній підрозділ перемістився на Харківський напрямок. Іван брав участь у визволенні Харківщини. Пізніше – захищав Донеччину.
«Перед останнім виїздом ми з ним спілкувалися до пізньої ночі. Була дуже сильна тривога у нас обох. Бо нам напередодні снилися наші покійні батьки. Він сказав, що дуже нас сильно любить, і запевняв, що через один чи два дні повернеться з бойового завдання. Я заплакала тоді, але він мене заспокоїв і пообіцяв, що повернеться живим. Та не дотримався обіцянки…», – ледве стримуючи сльози, каже дружина загиблого героя.
А вранці жінка прочитала три останні короткі повідомлення від Івана. Він написав, що всі сплять, а він ніяк не може заснути. Іншим повідомленням – що дуже любить дружину і дітей, а потім – що вони виїжджають.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/54cdda0664e75d973dc350b82f6bdcce.jpg
Під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку Іван Підгурський з побратимами потрапили під мінометний обстріл. Від отриманих травм чоловік загинув. Це сталося 15 липня 2023 року.
«Прилетіла міна, посікла уламками. Відстань до наших була чотири кілометри. Швидкої евакуації не вийшло. В Івана були важкі поранення, пробита грудна клітина, пневмоторакс. Я намагався допомогти йому відновити дихання. Але ситуація була критична, ворожа артилерія продовжувала обстріл. І через якийсь час Іван затих», – пригадує його побратим Андрій Дашкевич, який того дня втратив ногу.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/37459a754f5eb09255992729bec434ea.jpg
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/f0b48269a4a1c029eb8555e3606dcdaf.jpg
Поховали Івана Підгурського у Чернівцях на кладовищі у мікрорайоні Ленківці, як просив за життя сам військовий.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/bf1505b987392f9a29fa418e9050654d.jpg
На честь загиблого у Чернівцях перейменували вулицю та провулок Остапа Вільшини.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.