Україні слід постаратися змінити підходи у веденні бойових дій, аби отримати кращу позицію для Києва у майбутніх перемовин з рф. Будь-які втрачання часу та відсутність реакції західних партнерів на зміни без дієвих заходів будуть означати зростання шансів на невдачу цієї стратегії.
Про це йдеться в статті видання Foreign Affairs.
Автор статті Джек Вейтлінг відзначає, що зараз Україна стикається як із погіршенням ситуації на полі бою, так і зі стагнацією дипломатичних зусиль між її партнерами напередодні виборів у США, де кандидати мають радикально різні підходи до конфлікту.
«Протягом літа рф вдалося встановити деякі значні переваги над українськими силами, що дозволило їй повільно, але стабільно просуватися через українську оборону. Ці російські переваги можна притупити. Але оскільки втрати українців зростають, Київ і його партнери не можуть втрачати часу. Якщо міжнародні партнери України чекатимуть змін, які не залежать від їх прямого контролю, перш ніж вжити заходів, як вони, здається, роблять зараз, вони збільшать шанси на невдачу», — пише військовий експерт і додає, що Україні слід зробити низку дій для отримання переваги над росіянами.
Перша задача — це продовжувати зменшувати кількість російських розвідувальних безпілотників у небі, які ЗС рф використовує для збору інформації та коригування ракетних ударів. Також західні союзники мають долучитися до розробки та створення нових систем РЕБ, а також створити системи для знищення російських дронів, аби захищати техніку та засоби ураження ЗСУ.
Наступною задачею є розв’язання проблем з артилерією та постачанням боєприпасів. За оцінками Вейтлінга, для утримання фронту українським військам потрібно близько 2,4 млн снарядів на рік». Він переконаний, що якби Київ мав достатню кількість артилерійських знарядь і засобів для їх захисту, Україна могла «прикривати прогалини на фронті вогнем, замість того, щоб постійно укомплектовувати бойові позиції по всьому фронту, з додатковими втратами».
Третьою задачею є побудова оборонних позицій. Експерт відзначає, що потрібно створювати нові лінії оборони за своїми поточними позиціями, під наглядом досвідчених солдатів, аби переконатися, що цивільні будівельники правильно будують позиції. Хоча Київ і раніше замовляв будівництво оборонних ліній, та «їхня побудова та розміщення біля бойових позицій часто були невдалими, а проєкти передбачали залученість більшої кількості військ, ніж доступно для їх укомплектування».
«Будівництво додаткових ліній оборони має обмежену цінність, якщо немає достатнього персоналу, щоб зайняти їх. Протягом останнього року наявні втрати призвели до зменшення кількості досвідчених українських солдатів у багатьох підрозділах, а їх план підготовки не зміг забезпечити достатнього персоналу або дати наявним солдатам належну підготовку», — констатує Вейтлінг.
Четвертою задачею військовий експерт називає зміну системи рекрутингу та мобілізації. На його переконання, підготовка нових військ протягом усієї війни була недостатньою, що українські військові неохоче визнавали та ще повільніше вирішували. Вейтлінг вважає, що у сфері залучення нового персоналу до Сил оборони, партнери України «мало що можуть зробити».
«Попри те, що понад п’ятнадцять партнерів України проводили навчання українських підрозділів, матеріально-технічний тягар, пов’язаний з транспортуванням військ з України разом із їхнім обладнанням, унеможливлює розширення масштабів цих операцій. Готовність Києва прийняти важкі політичні рішення щодо мобілізації персоналу та продовження часу навчання визначатиме, чи бачать партнери України свій внесок у план перемоги Зеленського як частину життєздатної стратегії», — вказує експерт.
Вейтлінг наполягає, що міжнародні партнери України можуть багато що зробити, аби зменшити перевагу рф у вогневій потужності та допомогти Україні створити ефективний захист від атак російської артилерії та керованих авіабомб. На його думку, Україна повинна мати можливість завдавати ударів по арсеналах і аеродромах углиб території рф.