Військовий аналітик Іван Киричевський критикує суспільнi настрої про те, що, мовляв, треба «просто повернути ядерний статус, і оце так переможемо». У світі зараз «перегони озброєнь» іде уже не стільки в ключі, хто зробить собі потужнішу ядерну бомбу, а скоріше – хто переможе в сегменті розробки гіперзвукових ракет як цілком «конвенційної» альтернативи тактичній ядерній зброї.
Дещо про особливості володіння своєю ядерною бомбою
Формат планування в ключі «ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть» в цьому світі насправді вимушені вести усі держави-володарі власної ядерної бомби. Тут вже питання в тому, хто як це планування реалізовує.
Наприклад, у Великій Британії механізм виглядає так: вся ядерна зброя там зосереджена на борту чотирьох атомних підводних човнів проєкту Vanguard, і саме там розміщена ця сама сакральна «червона кнопка»; натискання цієї «червоної кнопки» має відбуватись або за прямою командою прем’єр-міністра, або ж в іншому екстремальному випадку – якщо із «материком» нема ніякого зв’язку протягом кількох діб, то командир субмарини має відкривати спеціальний паперовий конверт саме на випадок «Судного дня», зміст якого має оновлюватись після кожної зміни прем’єр-міністра.
В теорії, в тому конверті можуть бути прописані різні опції: наприклад, доставити трохи «мирного атому» в дім кожного жителя Москви, або ж виконати перехід під командування США чи Австралії, ніхто наперед опцію все одно не скаже.
Тут головне те, що навіть Велика Британія як власник ядерної зброї вимушена сповідувати свій принцип в ключі «ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть».
Ну або ж – можна взяти для ілюстрації приклад Індії та Пакистану як одних із найбільш населених держав-власників ядерної зброї.
Там, наскільки знаю, ядерну доктрину обох країн можна взагалі звести до простого та невимушеного – «в будь-якій незрозумілій ситуації натискай червону кнопку».
Ядерна бомба готова до справи
Ці всі приклади я навів просто до того, що у реальному світі країни-власники ядерної зброї взагалі-то в курсі, що наявність бомби їх взагалі ні від чого не рятує, скоріше навпаки – вимагає бути готовим взагалі до остаточної погибелі.
Не кажучи вже про те, що володіння власною ядерною бомбою вважайте заодно зобов’язує працювати над власними ракетно-ядерними засобами доставки. А тут в нашому випадку і зі своїми «конвенційними» далекобійними ракетами ситуація лишає бажати кращого.
Пишу ці рядки не просто в контексті слів про «або НАТО, або ядерна зброя», але й тому, що в нас і так вистачає суспільних настроїв про те, що, мовляв, треба «просто повернути ядерний статус, і оце так переможемо».
І саме в цьому контексті додам – у світі зараз «перегони озброєнь» іде уже не стільки в ключі, хто зробить собі потужнішу ядерну бомбу, а скоріше – хто які реальні успіхи покаже в сегменті розробки гіперзвукових ракет як цілком «конвенційної» альтернативи тактичній ядерній зброї.
Бо особливо в цьому сегменті поки що ведуть вперед саме Китай, Росія та Північна Корея, у США аналогічні програми поки що непристойно шкутильгають.
Балістична ракета середньої дальності РСД-10 «Пионер» як експонат Музею Другої Світової в Києві та носій ядерної зброї часів «Холодної війни» тут теж для наочної ілюстрації.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці «Думки» несе автор.
Джерело
Важливо
НАТО чи ядерна зброя: що захистить Україну, — опитування читачів Фокусу