Раз вже всі про це говорять, то і я додам свої 5 копійок. Значною мірою втрата Вугледару стала причиною втечі мобілізованих, які вперше були відправлені у бій. На жаль, ці випадки стали дуже і дуже поширеними, і окупанти вже навіть навмисно зосереджуються у місцях заходу нових батальйонів. Чому так стається? Є багато причин, але я б виділив дві дуже важливі.

• 1 •
Криза стратегічних комунікацій. Те про що я майже рік кричу набрало нарешті реального вираження. Брак інформаційних мотиваційних кампаній створили простір для вічної нашої «зради» і російського ІПСО. Зважаючи і так на падіння суспільних настроїв і мотивації воювати, не було проведено жодної мотиваційної інформаційної кампанії за останній рік. Ситуація стала настільки катастрофічною, що бригади були змушені заліпити країну бордами за свій рахунок, щоб хоч якось знаходити поповнення.

Тому примусова мобілізація зараз збирає абсолютно невмотивованих і не ідеологічних чоловіків. Добровольців приходить теж дуже мало, оскільки погані новини нікого до такого не підштовхують. Тож у ЗСУ зараз потрапляють більшість чоловіків без мотивації воювати. І тут ми переходимо до другого пункту.

• 2 •
Базова військова підготовка. Курс БЗВП практично не передбачає ідеологічної мотивації бійців. За винятком кількох історичних лекцій, на курсі не викладається жодна ідеологія, яка дає відповідь на питання чому потрібно боротися за нашу незалежність. Більшість військових ототожнюють ЄС з євроремонтом і зарплатою, НАТО з комфортною службою, а західні цінності виключно з ЛГБТ. Для мобілізованих сьогодні такі події як Буча чи Ізюм щось вже дуже давно забуте, і війна порівняно далеко.

Це різко контрастує з тим, що відбувалось у російській армії останні роки. Зі зламаних телефонів ми бачимо колосальну ідеологічну накачку, особливо серед офіцерів. Їхня мотивація ґрунтується на тому, що ця війна це питання виживання. Якщо вони програють, то дослівно «їх будуть тра…ти у д*пу до кінця їхніх днів».

Іншим важливим мотиватором є повернення престижу російської армії, бути достойними своїх дідів і інша ідеологічна бредятіна, в яку вони щиро вірять. І я особисто бачив, як працює, коли оточений окупант тупо не здається і накладає на себе руки.

Віра є найбільшим ресурсом людини. Люди, які вірять у щось творять дива неможливого. Саме так було у 2022 році, ми тоді вірили у себе і знали, що ніхто не має права визначати наше життя замість нас. Ми пам’ятали, що Росія робила з нашими предками, і що зробить з нами, якщо ми програємо.

Але сьогодні через тотальні комунікаційні провали – ми почали забувати це. Ми також потребуємо більш чіткої кристалізації нашої ідеології, ми маємо розуміти зв’язок між свободою нації і добробутом. Ми маємо знати, що ЄС – це про свободу, верховенство права і демократію, і що саме вони ведуть до добробуту і процвітання, а не божевільні вожді.

Багатьом здається, що це банальні і очевидні речі. Повірте, практика показує, що вони стали вже далеко не очевидні, не кажучи про те, щоб у них вірити.