https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/a7d98ff71652b8d119dd79970e9f9ee7.git
Полковник Британської армії у відставці, військовий експерт Глен Грант в інтерв’ю у програмі «Студія Захід» поділився думками щодо російських планів прориву у найслабших місцях фронту, сказав, чи є небезпека з Білорусі та який ефект від дій ЗСУ на Курщині Зміст
Розуміємо, що подій відбувається надзвичайно багато, і всі вони важливі, проте ситуація на Покровському напрямку вимагає додаткової уваги. Відомо, що ворог визначив цей напрямок як один із пріоритетних.
Щодо перебігу бойових дій у російсько-українській війні, зокрема на Донбасі, ситуація не стала легшою. Є відчуття, що ворог кидає всі наявні ресурси для прориву нашої оборони.
Цілком зрозуміло, що Росія продовжуватиме наступати на Сході України, і наразі її не зупинити. Однак, що дійсно важливо, так це те, що ми зі свого боку повинні підтримувати цілісну лінію оборони. Аж ніяк не можна допускати утворення котлів, до речі, один із них зараз формується в районі Зоряного. Тобто маємо бути дуже обережними і утримувати лінію фронту якомога прямішою, адже це дозволяє нам задіювати менше військ безпосередньо на передових позиціях.
Як тільки лінія зіткнення викривляється великими ділянками, що просуваються туди-сюди, необхідно буде задіювати більше військ, щоб протистояти росіянам. Тому ми повинні тримати лінію фронту максимально прямою, навіть якщо це означатиме втрату кількох сіл, з пріоритетом збереження нашого особового складу.
Зараз проблема на Сході полягає в тому, що ми не маємо довгострокового бачення, як зробити так, аби військові орієнтувалися на місцевості, яку вони захищають. Війська найкраще воюють тоді, коли вони володіють конкретною територією. Якщо поглянути на минулий рік, коли конкретна бригада була відповідальною за свою ділянку, вона добре воювала і утримувала свої позиції.
Однак, як тільки почати їх перекидати, їм доводиться наново вивчати місцевість. Тож варто пам’ятати, що тактика і місцевість нероздільні – тактика безпосередньо залежить від знання місцевості, і якщо солдати з нею не ознайомлені, на значний успіх сподіватися не варто.
Вкрай важливо, щоб війська залишалися там, де вони є, підкріплені та укріплені на своїх нинішніх позиціях. На жаль, ми цього не робимо. Ми переміщуємо їх, туди-сюди, як коней на шаховій дошці, і це недобре. Щоразу після переміщення вони повинні освоювати нову місцевість, адаптуючи свою тактику, тому що воювати в полі – це не те ж саме, що воювати в лісі.
Необхідно зосередитися на встановленні стабільності на Сході, а це, безумовно, означає створення дивізійних штабів. Наразі головні штаби знаходяться занадто далеко і не мають належного зв’язку з тим, що відбувається на місцях. Генерали в штабах корпусів просто не можуть ефективно керувати боєм, тому що вони знаходяться занадто далеко – вони не в курсі того, що реально відбувається на полі бою.
Малі піхотні групи у великій кількості посилені артилерійськими обстрілами, ЗРК та авіацією. Ми розуміємо, що ворог заздалегідь підготував ресурси для цих дій. Раніше припускали, що ворог намагатиметься посилювати дві основні ділянки фронту — це, наприклад, Покровський напрямок і північ, зокрема Харківську область. Але в мене є особисте відчуття (хоча я не є фахівцем у цій сфері), що також буде посилюватися Вугледарський напрямок на південному сході Донеччини.
Видається, що ворог хоче працювати так званим «широким охопленням», посилюючи дії на Покровському напрямку й одночасно активізуючи наступальні операції на півдні. Чи є це взагалі можливим, враховуючи описану тактику малих піхотних груп у поєднанні з артилерією й авіацією? Наразі вони, здається, намагаються зберігати бронетехніку, що теж про щось свідчить. Схоже, що всю найбруднішу й найкривавішу роботу мали б виконати російські піхотинці, які гинуть буквально тисячами.
Від Росії завжди можна очікувати чергового штурму, тому що у них все ще є резерви, і те, що вони утримують свою бронетехніку, свідчить про їхні сподівання на прорив, щоб потім швидко проїхатися на цій техніці до Києва. Ось якою є їхня мета, і саме тому вони вичікують момент, коли можна буде вивести свою бронетехніку вперед, і коли її вже не зупинити.
І все ж найперше має бути прорив, тому важливо йому запобігти, не давши ворогу можливості промчати на своїй бронетехніці на нашому боці поля бою. Росія намагатиметься діяти там, де, на їхню думку, ми неготові. Сподіваюся, що Білорусь уже вийшла за дужки цієї війни. Схоже, що білоруси усвідомлюють, що їм варто бути на боці Заходу, а не на боці Росії. У них уже було багато можливостей воювати за Росію, але вони цього не зробили. Тому можна справедливо вважати, що білоруський кордон – це не те місце, де вони збираються нападати, але у них є багато інших місць, з яких вони можуть завдати удару.
Розумієте, тут задіяна російська доктрина, а це означає, що вони будуть продовжувати тиск на Сході, зокрема на Покровському напрямку, шукаючи, куди б ще відтягнути наші резерви. Противник знає, що більшість наших резервів знаходяться на півночі, і він буде шукати решту, атакуючи деінде, чи то в Запорізькій, чи то в іншій області. Росіяни точно готують щось подібне, тому що хочуть повернути собі ініціативу. Йдеться про ініціативу, яку вони втратили, коли українці увійшли в Курську область, і тепер зі шкіри лізуть, щоб її повернути.
Відкриття наступальних дій на території Російської Федерації стало неочікуваним для ворога. Ні Герасімов, ні Шойгу, ні Путін цього не передбачали. Ніхто не знав, що це станеться, і це не лише військова операція, але й військово-політична, оскільки не було жодних витоків інформації.
Ворог був не готовий, і наші війська увійшли на територію Курської області, де досі тривають бої. Курська область має не лише символічне значення, це не просто ляпас Путіну, але й важливі стратегічні моменти. За моїми припущеннями, там ще з радянських часів могла бути частина континентальної системи протиракетної оборони, що робить цей удар для росіян особливо болісним.
Прорив ЗСУ у Курській області став несподіванкою для всіх, і це чудово, оскільки було продемонстровано, що оперативна безпека сил оборони була на висоті. Впродовж перших кількох тижнів ініціатива була на боці українців, але зараз ми стикаємося з дедалі сильнішою обороною росіян. Операція може перетворитися на чергову ділянку лінії оборони, якщо наші війська не зможуть знову десь прорватися.
Дивлячись на карту, важко сказати, де зараз найбільший тиск на Курському напрямку, але ми можемо бути абсолютно впевнені, що Росія уже готує і обов’язково здійснить контрнаступ. Вони намагатимуться витіснити наші війська з Курська, і тоді це стане питанням ресурсів.
У найближчі два-три тижні буде незрозуміло, що відбуватиметься далі. Ми не можемо цього передбачити, натомість можемо лише спостерігати, сподіватися і вірити, що Збройні сили України готові до всього, що Росія проти них розгорне, чи то на Курському напрямку, чи то на Сході України. І все ж тиск з боку Росії залишатиметься. Без сумніву, ми втратили ініціативу в Курській області, і нам потрібно десь її повернути.
Шановний пане полковнику, нещодавно ви опублікували важливу статтю, і ми говоримо про одночасне ведення Покровської оборонної операції та наступальної операції на Курському напрямку. У своїй статті ви наголошуєте на необхідності дещо розмежовувати певні повноваження. Це важливий сигнал. Хотілося б, щоб ви пояснили, що саме маєте на увазі.
Командування армією передбачає наявність одного командувача, який чітко віддає накази, а всі їх виконують і несуть відповідальність у разі невиконання. Це називається армійська відповідальність. Проте навіть найгеніальніший командувач потребує сильної команди, якій можна довіряти і яка здатна реалізовувати його накази. І все ж помилки можуть траплятися. Як ви вважаєте, як найкраще посилити роботу Генштабу?
Різнобічні запитання, і деякі з них у своїй статті я не розкривав. Основна думка, яку я висловив, полягає в тому, що робота начальника Генштабу не полягає в тому, щоб воювати. Якщо він воює, то нічого іншого робити не може. Тобто є два окремих види обов’язків, які відбуваються одночасно: один з них – воювати, а інший – управляти обороною. І зараз оборонний менеджмент належно не виконується.
Проблема не в тому, як ми воюємо – воювати ми вміємо. Деякі з українських бригад продемонстрували професіоналізм світового масштабу, зважаючи на наявні у них ресурси, ніхто б не впорався краще. Вони просто аси в бою. Але коли ніхто належно не управляє обороною, коли ніхто не змушує систему працювати, тоді війська на фронті не отримують достатньої підтримки, через те, що система належно не функціонує. Завдання Головкома – змусити систему працювати, забезпечити належну підтримку бойових дій і переконатися, що все в системі злагоджено функціонує. І він не може делегувати ці обов’язки іншим. Він не може делегувати навчання, відбір кадрів чи будь-яке з цих критично важливих завдань. Його роль полягає в тому, щоб система працювала, однак він зараз не в тому місці. Сирський воює, і ніхто інший не займається реорганізацією, вдосконаленням системи, підвищенням ефективності структур. Він намагається робити все сам, і в результаті система не працює – і ми це бачимо. ТЦК – працюють, але не так як треба. Ними ніхто не керує і їх ніхто не контролює, вони просто продовжують існувати, вбиваючи моральний дух і займаючись непотрібними для країни речами.
Головнокомандувачу потрібно або відступити і дозволити своїм офіцерам вести війну належним чином, вибравши для цього правильних командирів, або піти у відставку і стати бойовим командиром, дозволивши комусь іншому бути керувати Генштабом і всією оборонною системою. Він не може робити і те, і інше. Доба має лише 24 години. Якщо Сирський розривається між Покровським та Курським напрямками – то так далі бути не може, бо це абсурд. Вам потрібні два компетентні командири: один орієнтується на Курськ, і є чітко налаштованим просуватися вперед, а інший – на Покровськ, націлений утримувати позиції на Сході.
Наразі цього немає. У нас немає цих командирів, тому що Головком намагається робити все сам, і це не працює.
Найбільше прогалин є в системі оборони. Я можу перерахувати 30 чи 40 речей в системі оборони, які не працюють належним чином. Хтось має за них взятися.
Ви можете сказати, що це робота керівника апарату, але я б сказав, що керівник апарату повинен працювати над забезпеченням належного функціонування системи, а не виконувати функції командира. Головком повинен зосередитися на таких завданнях, як внесення змін до законів, регулярне інформування уряду та президента і забезпечення правильності правил і положень, що стосуються всього.
Наразі цього не відбувається. Ми все ще воюємо радянською доктриною, радянськими правилами і нормами, радянською практикою і радянською системою кадрів. Якщо ми всього цього не змінимо, то програємо війну. Хтось має стати справжнім Головнокомандувачем і реформувати систему, тоді як ведення бойових дій варто доручити комусь іншому.
Ось що я хочу донести у своїй статті. Так, це важко і жорстко, але це реально. Нам добре відома реальність, адже люди в соцмережах повсюдно і щодня пишуть про проблеми, які потрібно вирішувати. Якщо цього не робити, то від бойового духу армії невдовзі нічого не залишиться. Адже бойовий дух – це найважливіша річ, яку ми маємо в Україні. Без високого морального духу перемоги не буде.
Два роки тому, коли основним кумиром і військовим експертом для нашої публіки був Арестович, який розповідав байки, в які люди хотіли вірити, ми з вами говорили про те, що нас чекає довга, затяжна й дуже складна війна. І, на превеликий жаль, попри оптимістичні обіцянки багатьох так званих оракулів, які коментують цю війну, ви казали, що ворог не виснажиться швидко. І ось зараз ми входимо в осінь — гарячу, криваву та надзвичайно складну, а ворог не демонструє втоми. Він готовий продовжувати кидати своїх солдатів на наші вогневі позиції, буквально закидаючи «м’ясом». Це питання ресурсів, але також і правильності організації цих ресурсів, а також додаткових ударів, зокрема по глибині російської території.
Ми повинні зосередитися на тому, щоб завдати шкоди армії, яка знаходиться прямо перед нами, а не надто турбуватися про тили. Якщо ж ми збираємося завдати удару по більш глибоких цілях, використовуючи засоби дальньої дії, які уже у нас є, тоді ми повинні зосередитися на тому, що впливає на населення, тобто не вбиває його, а власне завдає негативного впливу.
Ми вже активно скорочуємо запаси палива РФ, що вплине на ситуацію з опаленням взимку, але ми повинні переконатися, що ефект буде довготривалим, і що ми не просто витрачаємо зусилля на ресурси, яких у них в надлишку. Нам слід звернути увагу на пошкодження інфраструктури, які дійсно вплинуть на повсякденне життя росіян. Наприклад, каналізаційні системи.
Ми також повинні зосередитися на головних мостах у таких містах, як Санкт-Петербург, де вони спрощують маршрути для людей. Їхнє руйнування може ускладнити життя людей.
Прийдешня осінь буде складною, тому що Росія все ще має багато ресурсів, і, схоже, вони у них не закінчуються. Їм досі вдається вербувати по 29 — 30 000 солдатів щомісяця, і хоча ми можемо вбивати стільки ж, вони все ще поповнюють свої ряди і просуваються вперед. Не можна сподіватися, що нам стане легше. Це означає, що нам потрібно більше зосередитися на передовій. Ми не можемо дозволити поточній ситуації виснажити нас. Нам слід використовувати лінію фронту більш ефективно. Одна з проблем полягає в тому, що якщо ми постійно переміщуємо наші війська, вони втрачають життєво важливий зв’язок з артилерією. Довіра між артилерією та підрозділами має вирішальне значення, і якщо постійно передислоковувати підрозділи, вони не знатимуть мови спілкування або тактики, що перешкоджає співпраці.
Тож необхідно зосередитися на тому, що ми повинні робити зараз, а не на тому, що ми хотіли б робити або сподіваємося, що США дозволять нам це зробити. Наш час має бути витрачений на боротьбу в тій битві, в якій ми опинилися сьогодні, а не в тій, яку ми хотіли б вести. Якщо ми не зосередимося з наближенням осені, то нас просто відкидатимуть назад.
Дорогий пане полковнику, хотів би уточнити: чи нинішня активізація ворога, зокрема на Покровському напрямку і загалом на Донбаській ділянці фронту російсько-української війни, є тимчасовою, чи вона вписується в якусь ширшу кампанію? Простими словами, ворог зараз дуже активізувався на землі — Покровськ, Вугледар та інші напрямки. Чи вони чекають на результати американських виборів, побоюючись приходу для них невигідного кандидата? Чи все ж таки готові тримати такий темп довго, наскільки вистачить сил? І є відчуття, що вони можуть продовжувати кидати свої війська на позиції ще певний час.
Гадаю, що вони будуть продовжувати рухатися вперед. Російська доктрина дуже чітка: використовуй успіх. Тобто якщо ви досягаєте успіху, ви продовжуєте рухатися вперед. Ви не зупиняєтесь і спрямовуєте все, що у вас є, туди, де успіх. Наразі цей успіх – на Донбасі, тому вони продовжуватимуть там просуватися і намагатимуться не відволікати задіяні там резерви. У світлі цього, вони збільшать вогневу підтримку Донбасу за рахунок більшої кількості артилерії та інших ресурсів, тому що вважають, що вони близькі до прориву. І вони справді в це вірять, тому що кожного дня вони досягають певних успіхів. Росіяни продовжуватимуть рухатися вперед і раптово не зупинятимуться. Ми повинні бути до цього готові. Ми маємо передбачити їх безперервне просування вперед і встановити лінії оборони на кращих позиціях в глибині, які ми зможемо утримувати. Ми також повинні бути готові до того, що вони будуть долати кілометр за кілометром. На щастя, вони просуваються повільно, що дає нам час на коригування нашої системи. Однак ми не використовуємо цей час ефективно. Ми марнуємо його, діючи без урахування довгострокових наслідків наших дій. Якщо ми хочемо виграти цю війну, то маємо думати про систему в довгостроковій перспективі. Якщо ми продовжуватимемо відступати, не готуючись рухатися вперед, то відступивши 50 чи 100 км ми стикнемося з тими ж проблемами, що й сьогодні. Ми повинні змінити систему, про що я уже неодноразово згадував.
Путін і хоче, і боїться посилення мобілізації в Росії. Чи наважиться він на неї, чи ні?
Наразі чергова мобілізація Путіну непотрібна. Він все ще обходиться своїми смішними грошовими пропозиціями і фактично отримує ту кількість військ, яка йому потрібна для продовження битви.
Він може вирішити використати мобілізацію у разі якщо ми прорвемося і візьмемо Курськ, що може стати приводом для цього. Але зараз справа не лише в тому, що йому не потрібна мобілізація; я невпевнений, що у нього є система управління, здатна впоратися з великим припливом людей. Путін втратив багато своїх офіцерів і тих, які добре знали свою справу, тому управління додатковими військами буде складним завданням. Зрештою, армійців будуть готувати шкільні вчителі та ІТ-спеціалісти, а не досвідчені солдати, тому що у Путіна недостатньо підготовленого персоналу для виконання більшого обсягу завдань, аніж той, яким він керує зараз. Тож він буде продовжувати поточний процес доти, доки зможе.
Дуже дякую вам, пане полковнику, за цю надзвичайно важливу розмову. God save the king. Слава Україні.
God save the king. Героям Слава. І ми переможемо, сер. Ми переможемо, просто роблячи те, що роблять американці – спочатку перепробуємо все неправильне, а тоді нарешті зробимо щось правильне.
Залиште коментар