В Україні стартував довгоочікуваний приквел «Тихого місця», який мав нам багато чого пояснити з оригінальної картини.
Напередодні в українських кінотеатрах розпочався показ приквела «Тихого місця» — «Тихе місце. День перший». На зміну Емілі Блант прийшла Люпіта Ніонго, замість провінційної рівнини — Мангеттен у Нью-Йорку, а двох дітей замінив один кіт, і не факт, що він впорався гірше! Аналізуємо, чи добре це, і головне — до чого тут піца. Фокус подивився фільм одним із перших і розповідає про нього.
Офіційний трейлер «Тихе місце. День перший» 2024 року
Про що фільм «Тихе місце. День перший» 2024
Багатьом шанувальникам франшизи «Тихе місце» відомо, який вплив на творців історії про інопланетян з дивною мотивацією, що безглуздо вбивають усіх, кого намацали вухами (або що там у них), справили культові «Чужі». Інопланетяни з «Тихого місця» переміщаються, виглядають і відкладають яйця точно так само, як і їхні «колеги» з фільму Джеймса Кемерона.
У випадку з приквелом режисер Майкл Сарноскі, який змінив у кріслі «director» Джона Красінскі, прибрав із сюжету не тільки дружину попередника, а й замінив дітей її героїні на кота, і, схоже, тут ми знову бачимо відсилання до «Чужого», адже кіт Джонсі був єдиним вцілілим на кораблі «Ностромо», крім героїні Сігурні Вівер. Щоправда, на відміну від кота в картині-натхненниці, кіт Фродо — головний персонаж цієї науково-фантастичної стрічки, і саме за нього ми переживаємо найбільше!
Фродо — кіт-підтримка вмираючої поетеси Саміри (Люпіта Ніонго) з Нью-Йорка, яка живе в хоспісі, повільно згасаючи від онкологічного захворювання. Вона бере з собою кота всюди, куди б не вирушила. Не стала винятком і поїздка до лялькового театру, де Саміру і застало прибуття інопланетян.
Жахливі організми з безглуздим потягом до руйнування прибули на Землю після короткого метеоритного дощу і, не відкладаючи в довгий ящик, розпочали свої криваві розправи. Глядачам кілька разів детально вдається роздивитися анатомію істот, що загрожують планеті, але в іншому Сарноскі не додає зубастим персонажам хоч скількись важливої описової інформації, як, утім, не пояснює і їхньої мотивації (раніше Сарноскі зняв драму «Свиня» і, ймовірно, не надто впевнено розставляв акценти в науково-фантастичному саспенсі).
Отже, що ж ще відрізняє приквел від оригіналу? З по-справжньому тихого в усіх сенсах місця глядача переносять до густонаселеного Нью-Йорка, імовірно, з метою зіграти на контрасті галасливого мегаполісу і мертвої тиші, в яку змушене буде зануритися одне з найгучніших міст світу.
Героїня Люпіти Ніонго зациклена на поході в свою улюблену піцерію, куди вона готова добиратися через пустку зруйнованого міста під щосекундною загрозою смерті. Як уже говорилося, Саміра смертельно хвора, і похід в улюблену піцерію став єдиною причиною, чому вона вирішила вибратися на Мангеттен разом з іншими мешканцями хоспісу на початку історії. Ця ідея фікс не полишала її ні на секунду, і вона наполегливо йшла до мети, дорогою натикаючись на сцени розправ істот над людьми і фонтани крові (трохи нагадує комп’ютерну гру).
Під час «одіссеї» вона знайомиться з британцем Еріком (Джозеф Квінн з «Дуже дивних справ»), і вони продовжують свій шлях і боротьбу разом.
Особливості фільму «Тихе місце. День перший» 2024
Варто зазначити, що Люпіта Ніонго в картині дуже драматична і достовірна. Її очі переповнені жахом і сльозами при кожному наведенні камери на її обличчя крупним планом. Вона щиро прив’язана до свого вихованця, і спогадів про минуле, де був тато — джазовий музикант і щасливе дитинство. Її складний характер виявляється дуже стійким в екстремальних умовах. Саме з нею глядач досліджує постапокаліптичний Нью-Йорк У фільмі є напруга, багато несподіванок, хороша динаміка.
Але чогось усе-таки дуже не вистачає: глибини історії, деталей і мотивації. Глядач чекає від приквела більше роз’яснювального матеріалу і пояснення причинно-наслідкових зв’язків. А ми просто бігаємо «Великим Яблуком» разом із головною героїнею, не особливо розуміючи, до чого це все призведе, дуже хвилюємося за кота. А ще періодично нам читають вірші в той час, як хотілося б більш розкритого сюжету і подробиць обставин, що занурили світ у хаос. Замість цього автори картини занурюють нас у характер героїні та її особливості.
Ми хочемо дізнатися більше про монстрів, що загрожують планеті, але змушені спостерігати за трансформаціями всередині Саміри, чиє розбите життя багато в чому схоже на все те, що трапилося з Нью-Йорком. Вони обидва (місто і героїня) потужні, життєлюбні та творчі, але були зруйновані під впливом страшних зовнішніх подій.
Контрастом головної героїні виступає Ерік, який «дуже хоче жити» і на смерть наляканий тим, що відбувається. До зустрічі з Самірою він ховався в колекторі метро, заповненому водою, і був паралізований страхом. Але зустріч із вмираючою поетесою повернула його до життя і наповнила смислами. Саме через нечисленні діалоги з Еріком і його дружні пориви до Саміри глядачеві розкривають характер останньої.
Інакше кажучи, в картині акценти розставлено несподівано і місцями недоречно. Нашу увагу акцентують на тому, що в умовах настання кінця світу здається неважливим, і не дають тривожитися в потрібному напрямку. Від цього й відчувається постійний дискомфорт.
Хоча, можливо, в цьому і був задум Сарноскі, адже доведено, що драми йому вдаються добре.
Оцінка автора матеріалу — 6 із 10. Шанувальники жанру не будуть розчаровані: висока динаміка подій, якісні монстри, постійне мовчання заради збереження життів — усі головні коди франшизи тут збережені, але автору фільму хочеться побажати повернутися до зйомок драм і залишити жанр наукової фантастики тим, у кого, все-таки, виходить краще.
Раніше Фокус писав рецензію на фільм «Байкери» з Томом Гарді .