Кінокар’єра Пола Мазурскі є одною з найтриваліших у Голлівуді – вона розтягнулася на 60 (!) років. За цей час він встиг проявити себе як стендап-комік, актор, сценарист та режисер, який отримав чотири номінації на «Оскар», і стати володарем зірки свого імені на голлівудській «Алеї слави». Критики ставлять у заслугу Мазурскі те, що він зміг інтерпретувати зміни американського способу життя 60-х, а його фільми стали «барометром» десятиліття 70-х. Головна ідея його картин звучить просто і складно одночасно: людина має бути щасливою, а щастя в уявленні його покоління було пов’язано з коханням і сексом.

Рання любов до кінематографу

Ірвін Мазурскі народився у нью-йоркському Брукліні 25 квітня 1930 року в єврейській родині українського походження – до Америки із заходу України приїхав дід майбутньої голлівудської зірки. Його батько Девід був чорноробом, а мати – Джин Гершон – піаністкою. Саме вона заохочувала захоплення сина мистецтвом кіно та навіть іноді дозволяла йому прогулювати заняття у школі, щоб вони могли разом сходити до кінотеатру на перегляд чергового фільму. Тоді Ірвін і вирішив, що хоче пов’язати своє життя із кінематографом, і дуже скоро зміг втілити свою мрію.

Дебют у кіно, театрі та кінодраматургії

Свою кар’єру в кіно Мазурскі розпочав не за камерою, а перед нею. Під час навчання у Бруклінському коледжі він отримав неймовірний для 22-річної молодої людини шанс – роль у фільмі Стенлі Кубрика «Страх та бажання», який став дебютом не тільки для нього, а й для режисера. Мазурскі вирішив взяти творчий псевдонім і змінити дане йому при народженні ім’я Ірвін на Пол, під яким на нього і чекав успіх.

Бажаючи здобути професійну освіту, Мазурскі вступив на знамениті акторські курси Лі Страсберга, паралельно працюючи в нью-йоркському театрі та на телебаченні. Він демонстрував фантастичну працездатність, поєднуючи роботу актора і режисера: знявся в ролі неповнолітнього злочинця Еммануеля Стокера в екранізації роману Евана Хантера «Шкільні джунглі», поставив як режисер виставу «Божевільна з Шайо», став учасником стендап-дуету «Ігор і Х». Тоді ж Мазурскі спробував свої сили у кінодраматургії – його найняли для написання сценаріїв у популярному на той час шоу Денні Кея. Проте всього цього йому здавалося мало, і він вирішив розширити свої професійні горизонти.

Лос-Анджелес – нові горизонти

У 1959 році Мазурскі переїхав до Лос-Анджелеса, де вивчав кіномистецтво в Університеті Південної Каліфорнії. Його невгамовна творча натура вимагала виходу, тому він організував ще один стендап-дует «Друге місто», у якому його партнером був Ларрі Такер. Тоді ж він зробив перший крок у кінорежисурі – зняв свій перший фільм «Минулого року в Малібу», який став пародією на популярну картину «Останній рік у Марієнбаді». Значне місце у творчості Мазурскі займали пародії, і це може багато розповісти про характер самого актора та режисера. Передусім він цінував у людях почуття гумору, і, хоч і жартома, стверджував, що не зміг би провести і години поряд з людиною, яка його позбавлена. Недивно, що фільми Мазурскі цілком можна віднести до жанру «людської комедії» – у міру психологічні, смішні, щирі, реалістичні та романтичні, їх можна назвати свідченням епохи, що розповідає про людей 60-70-х років минулого століття.

Переломний момент у кар’єрі

Мазурскі мріяв про кар’єру кінорежисера, але на «Фабриці мрій» довгий час використовували лише його талант сценариста – тут вони з Такером досягли серйозного успіху. Наприклад, складали тексти для шоу Monkeys («Мавпи»), що мало великий успіх. Їхня пародія на Beetles виявилася справжнім хітом.

Переломним моментом у кар’єрі Мазурскі став епізод із написаним ним із Такером сценарієм, який він забезпечив, у розрахунку на обіцяну йому постановку, власними режисерськими позначками. Однак у постановці йому відмовили, а сценарій із його розробкою продали іншій студії. Це було серйозним ударом по самолюбству Мазурскі: він розірвав творчі стосунки з Такером і поїхав до Італії, а повернувшись, зняв одразу чотири фільми поспіль.

Тема сексуальної революції

Один із найвідоміших фільмів Мазурскі – «Боб, Керол, Тед і Еліс», який розповідає про дві пари, які займаються експериментами з вільним коханням (одну з головних ролей у якому зіграла Наталі Вуд), має безпосередній стосунок до особистого життя режисера. Ідея виникла у Мазурскі після того, як він та його дружина Бетсі потрапили на заняття, які мали допомогти «знайти себе» у цій делікатній сфері. У результаті з’явився фільм, який розкриває популярну на той час тему сексуальної революції. Картина отримала чотири номінації на «Оскар», зокрема і за режисуру, відзначили кіноакадеміки і роботи акторів – Елліота Гудла та Даяни Кеннон, а за самим Мазурскі остаточно закріпилася репутація майстра на всі руки: актора, режисера та сценариста.

«Москва на Гудзоні»

Особисті мотиви, хоч і не такі явні, є й у іншого – найвідомішого – фільму Мазурскі: «Москва на Гудзоні», який багато критиків вважають своєрідною помстою батьківщині його предків. Будучи нащадком емігранта із заходу України, режисер відчував зв’язок з історичною батьківщиною, яка у його час входила до складу Радянського Союзу. На країну, яка дуже цікавила режисера, він вирішив подивитися з властивої йому іронічної позиції, розповівши історію неповернення, циркового музиканта Володі Іванова (його роль дісталася Робіну Вільямсу), який вирішив спробувати щастя, залишившись в Америці під час гастролей. Цікаво, що власну країну режисер теж не ідеалізував – його герой дуже швидко зрозумів, що там є свої труднощі, але повертатись назад до «табору» він при цьому не захотів. Одну з ролей у картині зіграв інший неповерненець – Савелій Крамаров.

«Наступна зупинка – Грінвіч-Віллідж»

Працював Мазурскі і як актор: він знімався як у власних фільмах, де грав епізодичні ролі, так і картинах інших режисерів, найвідомішими стали його роботи в кінострічках «Зірка народилася», «Шлях Карліто», «Рапсодія Маямі» та в телевізійних проєктах «Клан Сопрано», «Стримай свій ентузіазм», «Знову і знову». Він також озвучував мультфільми – останньою його роботою у цьому жанрі став Кролик у «Кунг-фу панді-2».

Сам про себе Мазурскі найкраще розповів у автобіографічному фільмі «Наступна зупинка – Грінвіч-Віллідж», історії про молоду людину, яка їде з батьківського дому в Брукліні, щоб розпочати кар’єру актора, та автобіографії, яку він написав незадовго до смерті. Пола Мазурскі не стало 13 грудня 2013 року – він помер у Лос-Анджелесі у клініці Седарс-Сінай від онкологічного захворювання, йому було 84 роки. У нього залишилася дружина Бетсі та дочка Джилл, обидві вони знімалися у його картинах у ролях другого плану. Ще одна дочка режисера, Мег, померла за чотири роки до цього.