Одинадцять українських бійців у перервах між військовою службою в’яжуть браслети, створюють келихи із кулями, що застрягли у склі, роблять ножі, ремені та гаманці. Для них робота в майстерні — це і можливість заробити, допомогти побратимам, а також своєрідна реабілітація та спосіб переключитися на мирне життя.

Відкрив крафтову майстерню BatArt в Ірпені Київської області ветеран із десятирічним досвідом та чинний військовий офіцер Андрій Несмачний, який поєднує службу з роботою у майстерні. Про війну, свої вироби та роботу з побратимами під час війни він розповів Коротко про.

Половина коштів йде на ЗСУ, половина — на відновлення та розвиток

Андрій Несмачний в армії з 2010 року, хоч і з перервами. Воює і зараз. Фото instagram.com/batart_ua/

— Андрію, з чого почалася ваша майстерня?

— Все почалося з кухні, у 2019 році, коли я звільнився із ЗСУ. Тоді я працював охоронцем, мій графік був 4/2. Сидів удома на кухні, взяв шматок шнура-паракорду і почав плести браслети – так воно пішло-поїхало. Завербував свого побратима, зняли невелике приміщення, 8 квадратних метрів, майстерню назвали BatArt – плели браслети.

Виставив у Facebook фото виробів – хтось захотів придбати. Продали браслет – кошти передали організації “Повернись живим”. Це і стало нашою відправною точкою.

З тих грошей, які ми отримуємо за свої вироби, допомагаємо ЗСУ. До повномасштабного вторгнення усі кошти відправляли на донати. Після нього 50% заробітку використовуємо на бойові потреби ЗСУ, 50% залишаємо на розвиток та відновлення.

Потрібні були кошти: після початку вторгнення приміщення, де ми працювали, було зруйновано – почали відновлювати майстерню. Крім того, якщо комусь із нас потрібні гроші, наприклад, на реабілітацію після поранення, він отримує частину коштів – допомагаємо один одному.

— Хто входить до вашої команди? Це коло близьких друзів чи прийти можуть усі охочі? Як вам вдається поєднувати військову службу та роботу в майстерні?

— У принципі, можуть прийти всі охочі після співбесіди зі мною. У переважній більшості наша команда – це військові. З кимось були раніше знайомі, з кимось — ні. Але зараз ми одна команда, тож усі дружимо. На сьогодні нас уже 11 осіб.

Єдина складність полягає в наступному: оскільки ми воюємо (виїжджаємо в зону бойових дій і беремо участь у них), складно спланувати, хто і коли буде на місці. Зараз у майстерні працюють ті з нас, хто має відпустку, на реабілітації після поранень, на ротації тощо.

— Чи можна сказати, що робота в майстерні — це своєрідна арт-терапія, яка допомагає військовим перебудуватися на мирну хвилю життя? Ви з цією метою збираєтесь?

— В тому числі. Мені допомагає майстерня переключитися, а взагалі важливо все в комплексі. Тут працює коло близьких, мої побратими, маємо спільні інтереси. З усіма я стикався на полі бойових дій. У різні періоди минулого працювали разом у військовій сфері – це близькі мені за духом люди, плюс ми робимо добру справу.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/84d1e61f0664d52859ee4f3b8c66e1be.jpg

Браслети «Прапор України» та «Прапор УПА». Фото instagram.com/batart_ua/

Пробуємо вийти на західні ринки
– Які у вас вироби? Бачила склянки із вплавленими у скло кулями – дуже оригінально. Хто ними займається?

— У нас зараз 4 напрямки роботи – браслети, скло, ножі та виробництво дерев’яної тари. На підході ще один напрямок – кераміка.

А склянки з кулями – цим займаюся або я, або мій напарник. Важко було знайти спосіб, як це зробити. Найпростіше, коли вже розумієш весь процес, розібрався в теорії. Методом тику це зробити… можливо, але на це піде чимало часу.

— А ви як цього навчилися?

— Методом тику і навчилися. Але цю технологію ми відпрацьовували місяців три точно.

— А кулі звідки берете? Зі служби привозите?

— Ні, все набагато простіше: ми їх купуємо. Не крадемо у держави та не розбираємо боєприпаси. Кулі продаються – купуємо їх.

— Чи відстежуєте ви шлях ваших виробів? Куди вони їдуть?

— У різні куточки України та за кордон. За кордон поки що вирушали особистими каналами. Позавчора ми підписали контракт на прогнозованіші системні результати. Давно хотіли пробивати дорогу на західні ринки, і це потроху виходить.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/29a2e5b738d8159d6b76ae7442595070.jpg

Технологію виготовлення таких келихів освоювали місяці зо три. Фото instagram.com/batart_ua/

Екіпірувалися за два тижні до вторгнення
– Як ви зустріли повномасштабне вторгнення? Ви також воювали перед ним?

– Зустрів удома, спав. Коли стало зрозуміло, що почалася велика війна, зібрав сумку – і бігцем у частину. На той момент я давно був мобілізований. Коли мені сказали про повномасштабне вторгнення, спершу подумав, що це жарт. У мене був підготовлений рюкзак і все екіпірування. За 2 тижні до цього вся наша команда, яка працює у майстерні, повністю екіпірувалася – від шкарпеток до кепок. Про всяк випадок усе закупили заздалегідь. Тому після вторгнення кожен просто взяв свій рюкзак та й поїхав «працювати».

— У вас великий військовий досвід, чи сильно відрізняється війна до і після 2022 року?

— Не те щоб сильно — абсолютно! Зовсім інша інтенсивність та динаміка. Але зараз потроху стає схоже на те, як було раніше. Є ділянки інтенсивних боїв, де жорстко, а є дуже великі умови для позиційної війни.
А на початку повномасштабного вторгнення динаміка була божевільна. Вона вимагала великої концентрації, а різка зміна ситуації вимагала швидких рішень, часом емоційних.

— Напевно, після лютого 2022 року ви на якийсь час забули про майстерню?

— Та яка тоді майстерня! Було не до того.

– А коли вдалося повернутися до роботи у майстерні?

— У квітні. Спочатку у Київському регіоні працював, а потім, коли тут стало спокійніше, поїхав до Херсонщини. Там я пробув недовго: швидко отримав «люлєй» — і повернувся підлікуватися додому.

І зараз, кілька днів тому, повернувся додому. Маю можливість трохи попрацювати у майстерні.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/910bed5afcbf266d294071e2e5999f8d.jpg

Є браслети, виготовлені не тільки з гільз, а й з денців кулі. Фото: instagram.com/batart_ua/

«Ми всьому вчимося з нуля»

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/81a302189e756e78b08dca30ed235547.jpg

Роблять різні види ножів, у тому числі японський танто (праворуч). Фото: instagram.com/batart_ua/

— Сім’я підтримує ваші заняття у майстерні?

— Із цим все нормально. Та й як інакше? Зараз такий час, треба всі сили на це кидати: іншого виходу немає. Адже наша майстерня перекриває наші особисті потреби у плані війни. Є наші підрозділи, в яких ми безпосередньо проходимо службу, – вони мають різні потреби. Якщо комусь потрібні гроші на лікування – всі кошти виділяються з майстерні. Або машина ламається – потрібні гроші на ремонт. Без цього ніяк. Якщо не працюватимемо, то й допомагати собі не зможемо.

— Які у вас плани на майбутнє, може, щось нове хочете зробити?

— Виграти війну! А по майстерні, як я вже казав, буде новий напрямок – кераміка. Я трохи уявляю, як це буде, але ніхто з нас раніше не займався цим. В принципі, це основна особливість нашої майстерні – до неї ніхто нічим схожим не займався.

Ми всьому навчаємось з нуля. Не знаю, чому так виходить. На кераміку потрібен час, поки вона набуде комерційно привабливого вигляду. Там будуть речі зі змістом, з цим все окей, але вони також мають виглядати естетично. У цьому плані ми намагаємось тримати рівень.
Ми також автоматизувалися, придбали лазерне обладнання, верстати та інше. Поки що повністю його не освоїли. А так, у нас у всіх нас зараз спільна мрія – перемогти. Для цього і працюємо – на фронті та в майстерні.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/fa8ec52c461aae73340ed453b57175b4.jpg

Заточення ножа – своєрідна медитація Фото: instagram.com/batart_ua/

от myua