Фокус у своєму арт-розслідуванні повністю розкриє сенс легендарної картини Сальвадора Далі, показавши, що вона, як не парадоксально, пов’язана з їжею.
Найпопулярніша картина Сальвадора Далі — це «М’який годинник» або «Сталість пам’яті» (1931), яка була створена художником у 27 років. Написав він її, коли дивився на сир камамбер, що плавиться під сонцем. Цей м’який сир, що продається круглими «коржиками», нагадує за формою циферблат настінного годинника. Далі пропонує нам «з’їсти» час і не думайте, що це жарт художника-гурмана. Адже зазвичай час нас пожирає. На цьому полотні зображений і «твердий годинник», який нам не по зубах. Але основна ідея полотна: наша уява перемагає лінійний час. Вона наділяє нас владою уявляти себе ким хочеш і де хочеш: у минулому, сьогоденні та майбутньому. В арт-розслідуванні Фокусу ви дізнаєтеся всі відгадки відомого шедевра Далі.
Щоб точніше зрозуміти сенс «М’якого годинника», потрібно розібратися з особистістю його творця — видатного іспанського художника-сюрреаліста Сальвадора Далі (1904-1989), він того вартий, це був рідкісний тип, як не крути. Повне його ім’я звучить так: Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доменек, маркіз де Пуболь — він аристократичної крові. Народився в родині впливового і заможного нотаріуса в Каталонії.
З дитинства не любив дітей
Далі з’явився на світ через три роки після смерті старшого брата — хлопчик, якого теж звали Сальвадор, помер від менінгіту у віці 7 років. Невитрачена батьківська любов обрушилася на майбутнього художника, що зробило його егоїстичним і розпещеним. «У будинку я панував і володарював. Для мене не було нічого неможливого. Батько і мати хіба що не молилися на мене», — відверто говорив художник.
Батькам Далі спала на думку не найкраща думка — сходити з маленьким сином на цвинтар, де спочивав його старший брат. Коли майбутній сюрреаліст прочитав на могилі своє ім’я та прізвище, з ним сталася істерика. Хоча взагалі Далі в дитинстві їх влаштовував регулярно і з різних приводів.
Він мав феноменальну надчутливість і з чотирьох років малював. Чутливість часто викликає страх, постійний страх — фобії. Наприклад, у дитинстві Далі побачив труп птаха, де роїлися мурахи — і вони в нього завжди тепер асоціювалися зі смертю. А мухи йому подобалися (здавалося б!), вони його надихали, Сальвадор називав їх «феями Середземномор’я».
Важливо
«Сад земних насолод» Босха. Що зашифровано в картині, де 1000 фігур і десятки любовних ситуацій
Фобії викликають агресію — як захисну реакцію. Агресія плюс егоїзм — такий портрет маленького Далі. Він сам у книжці «Таємне життя Сальвадора Далі» описав випадок, коли знайомого хлопчика зіштовхнув із мосту. Цитуємо: «Мені п’ять років. Гуляю в полі разом із маленьким, біленьким і кучерявим хлопчиком, він молодший за мене й, отже, я за нього відповідаю. Він їде на триколісному велосипеді, а я йду пішки, підштовхуючи його ззаду рукою. Ми проїжджаємо міст, у якого ще не добудовані перила. Озирнувшись і помітивши, що нас ніхто не бачить, я грубо штовхаю дитину в порожнечу. Вона падає з висоти чотири метри на уступи. Потім я біжу додому повідомляти новину. Повні тази крові раз у раз виносять із кімнати, де дитині доведеться лежати в ліжку понад тиждень. З безперервного ходіння взад-вперед і, головне, із сорому, який я відчув удома, я витягую солодку ілюзію», — пише художник у книзі «Таємне життя Сальвадора Далі». Хороший хлопчик! Звичайно, «повні тази крові» — це вже Гічкок.
Або ось пасаж із тієї ж книжки: «У коридорі мені трапилася на очі моя трирічна сестричка, яка мандрувала на четвереньках. Я зупинився, після секундного коливання з усієї сили вдарив її по голові ногою і побіг далі, весь у гарячковій радості від дикої витівки. Але позаду йшов батько і бачив усю сцену. Він тут же наздогнав мене, схопив і замкнув до вечері у себе в кабінеті».
Однак дрібний тиран настільки чудово малював, що вже в 14 років у нього була перша персональна виставка. Коли Сальвадору Далі було 17, померла від раку його мати, цю смерть він сприйняв як імпульс домагатися успіху: «Стукаючи зубами від плачу, я дав клятву, що за будь-яку ціну вирву свою матір із пазурів смерті та обдарую променями світла, що сяятиме навколо мого прославленого імені!»
Незайманий
Далі вступив до Академії мистецтв у Мадриді. У нього закохується талановитий поет, комуніст і відкритий гей — Гарсія Лорка. Далі він теж подобався. Тато Сальвадора, знаючи, що синок потрапить у розпусне богемне середовище, спеціально залишив на його столі розкриту книгу про венеричні захворювання з яскравими ілюстраціями. Це так подіяло на уяву Сальвадора, що він нікому не дозволяв торкатися свого тіла. Тому домагання Лорки — марні. Що не заважало їм писати одне одному палкі листи.
До речі, коли в житті Сальвадора Далі з’явиться муза і продюсерка Гала, вона ж Олена Дьяконова (1894 — 1982), він напише: «Я люблю Галу більше за матір, більше за батька, більше за Пікассо і навіть більше за гроші». Але не до такої міри, щоб цим самим коханням із нею займатися. «Одного разу я пробував секс із жінкою, і це була Гала. Це було переоціненно. Одного разу я пробував секс із чоловіком, і цим чоловіком був знаменитий поет Федеріко Гарсіа Лорка. Це було боляче», — писав Далі. Знову ж таки, «пробував» — зовсім не означає, що ця фізична близькість відбулася. Як і у випадку з Лоркою. Діліть на десять, усе що пише Сальвадор («тази крові»): він любить перебільшувати.
Сальвадор Далі та Гала
Зрозуміло одне: Далі ні з ким не розділяв статеве життя, крім себе (мається на увазі онанізм). Він і на полотні вивів себе в образі «Великого Мастурбатора», написаного 1929 року — у рік, коли він вступив у Парижі в групу сюрреалістів і одразу зайняв там чільне місце.
«Великий Мастурбатор», Далі Сальвадор, 1929
«Сюрреалізм — це я!»
Спочатку Далі писав в імпресіоністичній манері. Потім він із матір’ю і сестрою приїхав до Парижа, в гості до Пабло Пікассо — висловити землякові повагу. Якийсь період Сальвадор малював кубістичні полотна. Але з 1927 року захопився сюрреалізмом. Маніфест сюрреалізму (перший) поет і теоретик мистецтва Андре Бретон (1896 — 1966) видав 1924 року — так, що це був пік моди. Спираючись на Фрейда з його тлумаченням снів, вченням про підсвідомість і психоаналіз, Бретон проголошує напрямок, що спирається на несвідоме, а не на зовнішній досвід. «Єдине, що мене надихає — слово «свобода». Серед безлічі негараздів, що дісталися нам у спадок, нам була надана і свобода духу. Ми недостатньо нею зловживаємо. Тільки в уяві я здатний уявити собі те, що може трапитися, і цього достатньо, щоб послабити суворі заборони. Однак де ж та межа, за якою уява починає приносити шкоду? Залишається безумство, безумство, безумство…» — пише колишній психолог Бретон: Фрейдом він захопився по роботі.
Андре пропонує по-бунтарськи порушувати всі «буржуазні» норми суспільства: етики, релігії тощо. Повна свобода! Але найбільше цією свободою скористається його молодий колега — Далі.
І ось Далі зобразив себе у фекаліях. «Ви що, копрофаг?», — запитали з подивом його колеги-сюрреалісти. — «Ні, але ви ж самі закликали порушувати всі норми…» — «А-а-а-а…»
Насправді для комуніста Бретона були священні корови. Наприклад, вождь світового пролетаріату. А Далі в картині «Загадка Вільгельма Телля» (1933) зобразив зовсім не швейцарського борця за народну справу, а Леніна з гігантським козирком кепки і величезною сідницею — їх потішно підтримують милиці.
Сальвадор Далі, «Загадка Вільгельма Телля» (1933)
А тут Сальвадор ще почав базікати, що його «надихає жіночна спина Гітлера».
Художника викликали на «партзбори» сюрреалістів. Далі прийшов туди… з градусником у роті, сказавши, що хворий на грип. Бретон зачитав обвинувальний акт. Тут Далі вийняв із рота термометр і оголосив, що температура в нього піднялася до 39 градусів. Потім знову його вставив і став відповідати, не виймаючи термометра, що робило промову змазаною. Усі залилися сміхом.
Андре Бретон і Сальвадор Далі (у центрі) з групою сюрреалістів
Далі ще й бухнувся перед Бретоном на коліна. «Сновидіння, — віщав він, — залишається рушійною силою сюрреалізму, а марення — поетична муза, наділена даром красномовства. Я намалював Леніна і Гітлера, оскільки побачив їх уві сні. Гіпертрофована сідниця Леніна — це не образа, а результат моєї глибокої відданості сюрреалізму. Я істинний сюрреаліст, якого не можуть зупинити цензура і логіка. Або будуть зняті всі табу, або доведеться складати список неблагонадійних осіб, за якими потрібен контроль. Якщо раптом сьогодні вночі, Андре Бретоне, мені насниться, що я займаюся з тобою сексом, то завтра на полотні я зображу наші найефектніші любовні пози в найдрібніших подробицях». Поет витягнув слухавку з рота і скажено вимовив: «Я вам дуже не раджу цього робити, друже». Бретон потрапив у пастки своєї ж ідеології. Бретон більше ніколи не діяв проти Далі публічно. Художник товариський суд перетворив на фарс. Його змусили підписати сміховинний папірець, що він нічого не має проти пролетаріату. Незабаром він нахабно заявить: «Сюрреалізм — це я!». Для обивателів — так і було.
Якщо коротко, то суть новаторського «параноїдально-критичного» методу Далі така: він зображає свої сни, але з граничною, відчутною точністю і абсолютно естетично — з точки зору високих критеріїв мистецтва. Я б зауважив навіть — феноменально красиво.
Додамо: і дуже особисто. Припустімо, Гала зображена з двома відбивними замість погонів — це що означає? Тільки те, що вона любить відбивні.
Гурман із манією величі
Якщо Сальвадор Далі не дозволяв собі сексуальних пристрастей, то яку пристрасть він вважав «безпечною»? Відповідь проста: гастрономічну. Він довгий час і кохання розумів як бажання когось або чогось з’їсти. Бажаючи похвалити архітектуру ар нуво, Далі називав її «їстівною».
«У шість років я хотів стати кухарем, у сім — Наполеоном», — писав він. Обожнював відвідувати ресторани. І навіть опублікував авторську куховарську книжку «Les diners de Gala («Обіди Гали»).
Фото з куховарської книги Сальвадора Далі
Розворот із куховарської книги Сальвадора Далі
Далі обожнював морепродукти й омарів — і придумав скульптуру «Телефон-омар» (1936). Приблизно, як Енді Воргол, який любив суп «Кемпбелл», тому й зробив із нього попікону.
Скульптура Сальвадора Далі «Телефон-омар» (1936)
Та й свої вуса, що стирчать догори, Далі явно відростив «під омара». Ідея, що це «антени для зв’язку з космосом», йому напевно спала на думку пізніше.
Вуса Сальвадора Далі
Думаю, у вас цілком склався яскравий портрет цієї людини. І тепер повернемося до «М’якого годинника».
З’їсти час
Майже всі картини Далі — це «чистий пейзаж», якась ілюстрація з дитинства. У багатьох психологічних і медитативних практиках кажуть, щоб ви відчули себе комфортно — уявіть себе в якомусь місці з дитинства. У мене (до війни) було таке місце: бухта Ласпі в Криму, з видом на мис Айя. А для Далі це — каталонське узбережжя: пляж і мис Креус, яке зображено в «Постійності пам’яті».
Картина «Сталість пам’яті» Сальвадора Далі, Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку
Полотно, за зізнанням художника, було натхненне сиром камамбер. У 1931 році, вже посварившись із батьком (тому набридли витівки сина на кшталт заявок: «Іноді, заради задоволення, я плюю на портрет власної матері»), Далі жив із Галою в Порт-Лігаті. Вони пообідали з друзями, і вся компанія, крім Далі, вирушила в Кадакес у кіно — а художник залишився сидіти за столом, спостерігаючи, як плавиться під сонцем сир камамбер. Коли всі повернулися, картина була готова. «Один раз її побачивши, не забудеш ніколи», — сказала Гала. Це правда. Що в ній такого?
У переважній більшості робіт Далі купа символів, пов’язаних виключно з ним. А тут зображуваний об’єкт — час, але ця «субстанція» стосується всіх.
Камамбер — білий, м’який сир, який продають круглими коржиками, що нагадують циферблат настінного годинника. На полотні й знаходяться троє м’яких годинників.
Камамбер
Але є й один звичайний, металевий, помаранчевий годинник — із кришкою. Його гризуть мурахи — за Далі, вісники смерті. Цей годинник уособлює лінійний час, який нікого не щадить.
Дальній м’який годинник висить на засохлій оливі на тлі пейзажу дитинства — це все символізує минуле художника.
Другий годинник лежить на прямокутній фігурі — це сьогодення. На ньому сидить муха, яка «надихає» Далі. Правильна геометрична фігура уособлює силу розрахунку, порядок, розум, гармонію, естетику, безпосередньо пов’язану з математикою. Свої абсурдні й химерні образи зі снів художник потім цілком усвідомлено і гармонійно зображував на полотнах і композиційно бездоганно розташовував на полотні. Не причепишся. Інша річ, що в них душевності не вистачає, але це зрозуміло, чому: з вищевикладеного. До речі, в одному київському кафе на стінах висять репродукції картин Далі: поки там не «накатиш» грам 150 — сидіти незатишно.
Третій м’який годинник лежить на обличчі того самого Великого Мастурбатора, чи то пак — самого Далі: із заплющеними очима, він бачить сни. Цей годинник символізує майбутнє, яке часто приходить до нас саме у снах — особливо у віщих.
Важливо
«Поцілунок» Клімта. У чому тріумф і трагедія знаменитих коханців, зображених на культовій картині
Але що стосується конкретно Сальвадора Далі, то від інформації, яку він отримує у сновидіннях (у нього були свої методики, як це все запам’ятати) залежить якість його майбутніх полотен.
Далі придумав м’який годинник, дивлячись на «кругляк» камамбера, що плавиться. У картині закладена і ця метафора: художник нам пропонує «з’їсти» час у такому вигляді. Адже лінійний час нас сам пожирає, як Хронос — своїх дітей, а тут — ми йому відповімо сторицею.
Справді, там, де панує наша уява — чи то в минулому, чи то в сьогоденні, чи то в майбутньому — лінійного часу не існує. Можна згадати якийсь епізод із дитинства — і тобі знову 10 років. Досить помріяти — ти вже десь далеко у своїх мріях. А якщо ти сильно захоплений чимось у сьогоденні — час для тебе теж зникає.
Ось чому ця картині так діє на більшість людей: тут уява перемагає час, ми його «з’їдаємо» за допомогою наших мрій.
До речі, деякі кулінари пропонують здійснити такий акт поїдання часу на практиці: у вигляді піци під назвою «Годинник Сальвадора Далі». Ідея не без дотепності.
Піца «Годинник Сальвадора Далі»