Коли та як – на ці два базові питання щодо можливих ударів по енергетиці відповідь невідома. Але дещо базисне все ж наперед можна сказати.
Помилки у підрахунку витрат Росії на ракети
Як тільки росіяни виконують черговий ракетний удар, у нас починається «соціалістичне змагання» з підрахунками, скільки ж сотень мільйонів доларів на цей раз Росія «висадила» просто в нікуди, замість витратити ці гроші на облаштування власної інфраструктури. Але це «соціалістичне змагання» відбувається щонайменше з двома методологічними помилками.
Перша – це облік вартості російської зброї. Параметр вартості зброї виходить не тільки із кількісних затрат на продукцію, впливає також і темп виробництва. На такому фоні російський «Калібр» із поточним темпом виробництва понад 200 одиниць на рік навряд чи може коштувати 10 мільйонів доларів, чи навіть вище. Водночас «Томагавк» з темпами виробництва близько 50 штук на рік – всього по 2 мільйони доларів за одиницю. Навіть, якщо робити поправку на те, що в теорії санкційні обмеження мають збільшувати транзакційні витрати на виробництво зброї.
А є ще й інший аспект – який цінник на свої ракети може ставити міноборони Росії, і від якого воно «танцює» у схвалені тих чи інших рішень.
Цифри по вартості в рублях за держконтрактами міноборони Росії на ті самі «Х-101» та «Калібр» у відкритому доступі наразі відсутні. Але натомість є цифри щодо інших видів озброєння для російських збройних сил. Там логіка щодо цифр коливається відповідно до генеральної лінії партії.
«Унікальна» російська економетрика
Наприклад, одне з російських державних пропагандистських ЗМІ написало, що міноборони у 2015 році замовляло будівництво ракетних корветів проєкту 22800 «Каракурт» вартістю 1,47 мільярда рублів. На основі цієї ж цифри суд приймав рішення у 2023 році (через зрив термінів постачання).
Показник в 1,47 мільярда рублів у цій історії для нас має цілком прикладне значення, бо саме до проєкту 22800 «Каракурт» мав стосунок фактично знищений в Керчі корвет «Аскольд». Якщо далі конвертувати в долари, то виходить еквівалент лише 24 мільйони доларів за курсом 2015 року або ж 16 мільйонів доларів за поточним курсом.
Далі можна порівняти, що, наприклад, міноборони Росії купує Ту-160М, які складаються із заготовок радянського періоду, за 15 – 16 мільярдів рублів за одиницю. Тобто вартість ракетного корвета для росіян – це 1/10 вартості відтвореного стратегічного бомбардувальника.Або ж інше порівняння – собівартість російського «Ка-52» до повномасштабного вторгнення становила 1,1 мільярда рублів. Міноборони Росії погоджувалось купувати лише по 0,9 мільярда рублів, а ті 200 мільйонів збитку перекривали крос-субсидуванням.
Де ще у світі є така економетрика, де новий ракетний корвет в 10 разів менший, аніж стратегічний бомбардувальник, і трошечки дорожчий, аніж ударний вертоліт. Схоже, що саме за такою логікою побудови кошторису міноборони Росії і верстає свої затрати на війну проти України, зокрема на масовані ракетні удари.
Друга – методологічна помилка. В оцінках дій ворога не враховували те, що сучасна Росія повністю успадкувала «радянську» модель економіки, де саме ВПК та суміжні галузі генерують додану вартість для усієї економіки. У межах такої логіки розвитку росіяни явно виходять із того, що якщо перестати робити далекобійні ракети, то економіка втратить ще більше, і буквально тисячі людей (якщо брати суміжних підрядників) доведеться викинути на вулицю.
Безумовно, в будь-якій ситуації люди завжди шукають якусь символічну прив’язку. Але у випадку з масованими ракетними ударами росіян не варто витрачати гроші на «соцзмагання» з підрахунку вартості витрачених ракет. Цілком достатньо буде знати, скільки змогла збити наша ППО, ну і на загальному рівні – що і наскільки вціліло після нальоту ракет та «Шахедів».