24 лютого 2022 року в Україну вторглося угруповання російських окупаційних військ (РОВ) кількістю 180 тис. осіб. Згідно із заявою представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрія Юсова, нині на території нашої країни перебувають понад 400 тис. окупантів. Тобто угруповання зросло більш ніж удвічі, але в результаті цього бої йдуть не за області та міста-мільйонники, а за села та маленькі містечка.
Давайте розберемося докладніше.
Лютий 2022 – листопад 2023
Угруповання РОВ в Україні зростало протягом усього періоду повномасштабної війни. Навесні 2022 року цей показник перетнув позначку в 200 тис. осіб, до кінця 2023 року наближався до 300 тисяч, у квітні 2023 року кількість російських окупантів в Україні оцінювалася від 350 до 370 тис., а зараз цей показник – понад 400 тис.
Російське командування цілеспрямовано збільшує кількість своїх військ в Україні, використовуючи безліч інструментів репресивного характеру. Наприклад, звівши практично до мінімуму ротацію у військах, посиливши показники фактичної втрати боєздатності підрозділу, що дає змогу довше не виводити його із зони БД тощо.
Ці та інші методи дозволили (використовуючи мобілізаційний потенціал у 20-25 тис. осіб на місяць, без урахування такого явища, як «часткова» мобілізація на 300 тис.) не компенсувати щомісячні втрати у «нуль», а мати приріст у «плюс».
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/67/fcb0b7cafceaaf49623aa9f2ec9cb68d
Якщо провести грубий підрахунок, то, маючи на сьогодні втрати понад 310 тис., російські окупаційні війська повністю їх обнулили «частковою» мобілізацією на 300 тис. З березня 2022 по листопад 2023 (без урахування вересня, жовтня та листопада цього року) в Росії була можливість мобілізувати від 360 тис. до 450 тис. І не забуваємо про первинне угруповання від лютого 2022 року.
Ці досить спрощені, але завдяки цьому вельми зрозумілі розрахунки свідчать, що кількісно у перебуванні в Україні такого угруповання РОВ немає нічого дивного. Знову ж таки – це навмисне насичення російським командуванням зони БД людським ресурсом.
Але які досягнення мають російські окупанти завдяки інтенсифікації мобілізаційних процесів, особливо з другої половини 2022 року?
Кількісно-якісний ефект
Насамперед, що спадає на думку, – це наступ на Бахмут, який затягнувся більш ніж на 10 місяців. Тобто від планів захоплення України від Харкова до Одеси з контролем Києва до окупації Бахмута за 10 місяців? При цьому в період наступу на це місто та наявності в зоні БД вже на той момент близько 250 тис. військ, РОВ втекли з Харківської області, а потім і з правобережної Херсонщини.
У 2023 році росіяни:
насилу тримають оборону в Запорізькій області;
втрачають контроль над південним сектором біля Бахмута;
ніяк не можуть реалізувати наступ по Лимано-Куп’янській осі;
мають низку проблем на лівому березі в Херсонській області;
понад місяць силами кількох загальновійськових армій, армійського корпусу та танкової дивізії намагаються оточити маленьке містечко Авдіївку.
Не Харків, не Суми, не Чернігів, а Авдіївку.
І це все при тому, що російських військ зараз в Україні удвічі більше, ніж у лютому 2022 року, а масштаб операцій зменшився не в рази, а на порядок. Тобто кількість – це не показник якості? Зрозуміло, і навіть більше!
Якийсь час тому я описував ситуацію з якістю російського ресурсу, а саме: доводячи, що вони погано навчаються, я проводив порівняння мобілізованого з професійним військовим, що має багаторічний досвід.
Мобілізований ніколи не стане кращим за професійного військового, перебуваючи разом з ним в однакових умовах і набуваючи одночасно однаковий досвід. Тому що професійний військовий апріорі знатиме і вмітиме більше мобілізованого.
По суті, це одна з причин обмежених можливостей Росії щодо проведення наступальних операцій. Від рядового до офіцерського складу вони не мають достатнього досвіду та їхня ефективність у зоні бойових дій значно нижча за ті підрозділи, які вторглися в Україну в лютому 2022 року.
Але це не єдина причина, через яку настільки численне угруповання не демонструє високих показників ефективності.
Забезпечення та штатна комплектація
Підрозділи армії Росії, які вторглися в України у лютому 2022 року, мали практично повну штатну комплектацію. Вони не мали проблем із забезпеченням військ боєприпасами, ПММ, не відчували дефіциту в техніці. Зараз дефіцит у російських військах став притчею во язицех і має безпосередній вплив на можливості військ.
Припустимо, що в Україні 450 тис. російських окупантів. Орієнтовно танкове угруповання РОВ становить понад 2,5 тис. танків. Але це багато чи мало? Наскільки ефективно це можна використати? У розумінні таких моментів також допоможе прорахунок кількості з використанням найефективнішої одиниці – батальйонної тактичної групи (БТГр).
450 тис. окупантів – це заокруглено 560 БТГр. При цьому повна штатна комплектація їх танками – 6160. Тобто дефіцит танків на таку кількість військ становить 2,5, а якщо у відсотках, то РОВ укомплектовані танками зараз лише на 40%.
Розглянемо аналогічно ситуацію з бойовими броньованими машинами (ББМ), вони ж БТР, БМП, БМД тощо. За різними оцінками, у російських окупаційних військ на озброєнні близько 6-6,5 тис. ББМ. Зі свого боку 560 БТГр штатно має бути укомплектовано 18 840 ББМ! Тобто категорію бойових броньованих машин заповнено у російських військах приблизно на 30%.
Для розуміння ситуації поясню, що класичний підрозділ втрачає боєздатність і не може ефективно виконувати бойові завдання, якщо втрати в особовому складі та техніці досягають 30%. У цьому випадку ми говоримо не про брак 30%, а всього про наявність 30% технічної компоненти!
Саме тому поле дії РОВ за останні місяці значно звузилося.
Що маємо в результаті
Російське командування системно насичує зону бойових дій в Україні людським ресурсом, не маючи при цьому можливості забезпечувати його всім необхідним відповідно до штатних потреб. Саме тому ефективність угруповання більш ніж 400 тисяч набагато нижча, ніж ефективність 180 тисячного угруповання.
За таких умов окупаційна армія здебільшого може виконувати оборонні функції – і те, виключно спираючись на людський ресурс і затикаючи їм усі проріхи у забезпеченні та якості особового складу. Результатом цього стають колосальні втрати і нестабільний фронт, утримання якого за всіх зусиль не представляється для РОВ можливим.
Таке угруповання не має можливості здійснювати масштабні наступальні операції по широкому фронту, але здатне або гальмувати наступ Сил оборони України, використовуючи кількісний фактор, або організовувати наступи на невеликих локаціях — і то з дуже сумнівним результатом (з урахуванням ресурсів, що витрачаються).
Матеріал опубліковано в рамках спільного проекту OBOZ.UA та групи «Інформаційний спротив».