Блогер, військовий журналіст та військовослужбовець ЗСУ Серж Марко (Олександр Карпюк) про реакцію українців на статтю Залужного у The Economist
Дивлюсь стаття Залужного все ж привела до смутку цивільне населення. Що взагалі непогано, якби ще не повилізали всілякі експерти зі своїми розʼясненнями, доповненнями і коментарями, то взагалі б було чудово.
Ця стаття є чудовим маркером на відчуття, які пройшло цивільне населення в цій війні.
Тобто з стадії «Як вибратись з Києва», «Жах в Бучі та інших містах», «Спочатку приліт ракети, і потім тільки сигнал тривоги» ми дійшли до «Херасє, не так просто вибивати російську армію з укріплених позицій без авіації, з затягнутими строками по поставці зброї та з дефіцитом сучасних новітніх технологій».
Військові мають іншу реакцію. Бо коли ти два роки на війні, то для тебе є тільки війна і ти можеш тільки сказати що главком правий, і далі йти робити свою справу. Бо сам знаєш як далеко до перемоги і не маєш ілюзій.
З 2014 по 2022 рік українці перейшли від стадії «ми мирна нація, ну як це стріляти в живих людей?» до боєздатної армії та волонтерських фондів які можуть купляти «Байрактари», з 2022 року по кінець 2023 ми пройшли до стадії «Не знаємо що буде завтра, вижити б сьогодні» до «хм, а виходить розвалити російську армію вщент більш складніша задача ніж ми вважали».
Місце сидіння вирішує погляд візіонера. Той факт що цивільне населення України оговорює в своїх неокупованих містах, з філіжанкою кави перед тим як їхати на роботу чесне інтервʼю головкома — це шлях в 10 років війни, і це вже гарний, неочікуваний для росії та світу результат. Але перед тим як писати «все пропало» — згадайте з чого ми починали і чого коштував ваш сьогоднішній кругозір.
Джерело: Facebook Сержа Марко
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/45/44024ccb079c9fdce01d712c459a9627
Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.