Британський тижневик The Economist описує, як Київ успішно відбивав численні повітряні атаки росіян у травні, наголошуючи, що інші міста України потребують не меншого захисту.
Інструкції з експлуатації казали, що це можливо. Але В’ячеслав переконався в цьому лише після того, як був відданий наказ на пуск і підтверджено успішне перехоплення.
30-річний оператор Patriot згадує момент оплесків, радості й нецензурної лайки, коли українські офіцери ППО зрозуміли, що вони увійшли в історію тієї ночі 4 травня. «Непереможна» російська балістична ракета повітряного базування Х-47 «Кинжал» була не лише непереможною, а й летіла зі швидкістю «лише» близько 1240 метрів за секунду, що втричі менше, ніж стверджують росіяни. «Ми зрозуміли, що «Петріот» спрацював. Наступного разу, коли ми побачили на наших моніторах не одну, а шість ракет «Кинджал», це було лише питанням продовження роботи».
Перехоплення «Кинджалів» були лише частиною надзвичайного місяця для української протиповітряної оборони. За 31 день травня Росія випустила 16% усіх ракет, які вона використала за 15 місяців війни, що майже втричі перевищує середній показник. Більшість з них були націлені на столицю, Київ. Під час цих атак важила не лише кількість, а й тип ракет; Росія перейшла на більш рідкісні балістичні ракети, такі як «Іскандер-М» і «Кинджали», намагаючись знайти шлях до прориву. Щонайменше 20 ночей кияни прокидалися рано вранці від вибухів безпілотників і ракет. Хоч як голосно це було, дуже мало ракет змогли пробитися крізь щит. Ефективність столичної протиповітряної оборони змусила деяких спостерігачів зробити висновок, що місто стало найбільш захищеним на планеті.
Україна завдячує своїй висококласній протиракетній обороні новому західному обладнанню. Але те, що її протиповітряна оборона – і країна загалом – вціліла, завдячує вмілому використанню українцями застарілих радянських систем, таких як «Бук», С-125 і С-300. У перші дні війни багато засобів протиповітряної оборони України було пошкоджено і знищено. Генерал Анатолій Кривоножко, відповідальний за небо Києва, описує героїчні «дуелі», в яких командири дивізіонів керували гарматами без груп підтримки, розуміючи, що рано чи пізно ракета пролетить і вб’є їх. «Так ми виживали. Ми втрачали людей по всій країні. Ми були на волосок від загибелі». Деякі мобільні зенітно-ракетні комплекси «Бук» продовжували діяти незалежно з укриттів за лінією фронту, позбавляючи Росію панування в небі навіть у тих районах, де вона теоретично мала контроль. Кілька російських літаків потрапили в засідку саме таким чином.
Генерал Кривоножко розповідає, що будівництво протиракетного щита Києва розпочалося у травні 2022 року. До цього часу протиракетна оборона обмежувалася захистом стратегічних об’єктів. Щит адаптувався в міру того, як змінювалася російська тактика і зростав апетит Заходу до ризику. Тривалий час основна допомога, яку отримувала Україна, зводилася до переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), як-от «Стінгерів», які вперше були поставлені ще до війни. Коли восени минулого року Росія розпочала кампанію з використанням безпілотників і ракет проти енергетичної інфраструктури України, Україна вже отримала першу з передових батарей – систему IRIS-T німецького виробництва. Незабаром після цього з’явилися системи NASAMS, надані США та Норвегією, які так само здатні протистояти крилатим ракетам. Перша українська система Patriot PAC-3 була введена в експлуатацію 21 квітня, друга – 27 квітня.
Нерішучі західні лідери пояснювали своє початкове небажання постачати Україні потужні системи протиповітряної оборони тим, що вони потребують тривалої підготовки. Реальність виявилася дещо іншою. В’ячеслав тренувався на Patriot в Оклахомі та Польщі протягом трьох з половиною місяців замість звичайних шести. Денис Смажний, координатор тренувань для IRIS-T та NASAMS, вважає, що навіть цього було забагато. Він стверджує, що значною мірою в автоматизованих західних системах не було нічого надзвичайно складного. Система IRIS-T була «набагато менш складною», ніж «Бук», з якою він працював раніше: «Це все одно, що перейти з калькулятора на MacBook Pro. Західні батареї в основному роблять роботу за вас».
Система протиракетної оборони Києва організована пошарово, щоб забезпечити перекриття. Потужні системи, такі як Patriot, NASAMS і IRIS-T містяться на вершині цієї системи. Вони можуть взаємодіяти одна з одною, об’єднуючи радіолокаційну видимість і дальність дії. Але Україна також щойно завершила процес інтеграції інших засобів, в тому числі «Буків» і С-300 радянських часів, в нову централізовану систему командування. Коли ціль ідентифікована, проти неї використовується найефективніша ракета, яка вражає її якомога далі від міста.
Першим шаром протиракетної оборони Києва є мережа мобільних підрозділів: по суті, це пікапи з кулеметами або пультами управління, встановленими у вантажних кузовах. Ці підрозділи є першою лінією оборони столиці від безпілотників. Кожен з них відповідає за окремий сектор на шляху польоту до столиці. Більшість з них мають прилади нічного бачення та прожектори, деякі – радари виявлення низьколітаючих об’єктів.
В одному з секторів уздовж Дніпра, приблизно за 20 км на південь від Києва, невиспаний оператор ППО з позивним «Рябий» розповідає про протокол перехоплення безпілотників. Зазвичай цілі спочатку з’являються у вигляді рухомої точки на «Кропиві», власній системі картографування оборонного відомства України. Характерний гул мотора, схожий на гул мопеда, з’являється через кілька хвилин. За словами «Рябого», складність полягає в тому, щоб зафіксувати датчики на звуковому сигналі. «Якщо ви це зробите, і ваша ракета функціонуватиме, у безпілотника не буде жодних шансів».
Українські офіцери протиповітряної оборони кажуть, що російські військові постійно змінюють тактику і шукають слабкі місця. Це може означати направлення десятків ракет і безпілотників вздовж одного коридору атаки в розрахунку на те, що у місцевих мобільних підрозділів закінчаться боєприпаси. Іноді так і буває. Це може означати політ дронів на максимальній висоті, а потім вимкнення їхніх двигунів, що робить їх менш помітними, перш ніж дозволити їм ковзати до своїх цілей. Або ж змінювати час і траєкторії атаки, щоб уникнути радіолокаційного відстеження. Наприклад, під час одного з таких штурмів Києва наприкінці травня столицю атакували з усіх боків, використовуючи безпілотники й сучасні крилаті ракети Х-101, запрограмовані на круті повороти до своїх цілей. «Росіянам доводиться шукати нові шляхи для прориву, – каже генерал Кривоножко. «Деякі ракети коштують 10 мільйонів доларів, і коли шість, вісім, десять з них не знаходять своїх цілей, виникають складні питання до керівництва».
Хоча ракетний щит над центральною частиною Києва, можливо, зараз є найкращими у світі, але мета Росії – виснажити місто – залишається незмінною. «Вони хочуть масової еміграції і зробити Київ нежиттєздатним», – каже генерал Кривоножко. Небо в інших частинах країни тим часом набагато менш захищене. Росія може переключити увагу на інші міста – і робить це з руйнівним ефектом. 13 червня крилаті ракети влучили в Кривий Ріг, промисловий центр України на півдні, зруйнувавши багатоквартирний будинок і вбивши щонайменше десять людей. Існує постійна напруга між застосуванням систем у цивільних районах і на лінії фронту.
Зараз є надія побудувати два ешелони протиповітряної оборони на державному кордоні, які працюватимуть разом із сучасними винищувачами західного виробництва, щоб збивати ракети задовго до того, як вони досягнуть великих міст. Це було б масштабним заходом, що вимагає часу і грошей, яких Україна може не мати, визнає генерал. Але Росія не демонструє жодних ознак того, що має намір припинити свою кампанію терору. «Загрози будуть з нами ще довго».