Бази відпочинку та котеджі на курорті порожні, хоча зазвичай у цей час усі місця розписані до осені.
Санаторії залишилися без державних путівок
Кришталево чисті Шацькі озера на Волині раніше вважалися одним із найпопулярніших місць відпочинку для українців та білорусів. До війни місця у санаторіях та на базах були розписані з весни до пізньої осені. Але вже другий рік на Шацьких озерах, звідки до Білорусі, що постійно нависає над Волинню, дамокловим мечем, – рукою подати, тиша… Санаторії стоять закритими, садиби порожні, на пляжах легкий теплий вітер ганяє пісок… І схоже, сезону не буде взагалі.
Чи чекають на Шацьких озерах туристів і як виживає курортний край під час війни, дізнавалася KP.UA.
Санаторій «Лісова пісня» розташований за п’ять кілометрів від кордону з Білоруссю. Близькість тоді ще мирного сусіда раніше пояснювала велику кількість білорусів на місцевому курорті – за путівками на оздоровлення їх випускали навіть під час пандемії коронавірусу, коли в Білорусі заборонили виїзд із країни.
Санаторій стоїть посеред Національного природного парку у сосновому лісі, на березі озера Пісочне площею майже 200 га – воно входить до комплексу Шацьких озер.
Зазвичай наприкінці весни номери вже були заповнені, а черга відпочиваючих розписана на все літо. Сьогодні ж санаторій порожній.
Заступник директора санаторію у Шацькому районі Петро Ткачук. Фото: facebook.com/Петро Ткачук
— Ми досі закриті та готові вже на все – здавати номери подобово на день-два, з харчуванням та без, зі святкуваннями та без, — зітхає у розмові з KP.UA заступник директора санаторію «Лісова пісня» Петро Ткачук. — Щоб відкритися, нам хоча б сотню людей треба, щоб трохи витрати покрити. Усього місць у санаторії – 450. Ми залежимо від путівок, а держава зараз путівок не дає. За готівку на літо ми не могли повністю завантажити заклад навіть у найкращі часи.
Тут сподіваються, що путівки таки почнуть виділяти – може, у другому півріччі. Та й людям робота потрібна: немає роботи – немає зарплати.
— Торік санаторій стояв напівпорожнім, були лише переселенці – за них платила держава, підприємства, дехто сам оплачував, хтось безкоштовно жив, — згадує Петро Ткачук. – У вересні почали давати путівки – і всю осінь ми працювали. А за власний кошт люди не можуть приїхати зараз. Ми намагаємося відкрити ліцензію, переучуємо лікарів, але це не так просто.
Така ж ситуація скрізь: як у великих оздоровчих комплексах, так і у приватному секторі навколо Шацьких озер людей немає, ніхто навіть не думає про відкриття.
Риболовля, човни та походи в ліс під забороною
Полісся – край, багатий лісами з грибами і ягодами та озерами з великою кількістю риби. Тут навіть вугор водиться! Виробництв мало, також це стосується і Шацька. Люди у цій місцевості, як і у населених пунктах біля Одеси та на Закарпатті, завжди виживали за рахунок туристів.
Риболовля та прогулянки човнами озером Світязь – це те, що, крім пляжів та купання, манило туристів до Шацьких озер. А до місцевих лісів, багатих на білі гриби, любителі тихого полювання їздили навіть зі Львова. Багато тут і ягід – а це заробіток місцевих. Але сьогодні все це недоступне. У ліс ходити суворо заборонено – там тепер окопи та бліндажі, сісти на весла чи рибалити з берега теж заборонено, як і романтичні круїзи на одному з найкрасивіших у країні озер.
— Подейкують, що з 20 червня дозволять човни та рибалку, але минулого року сезон так і не відкрився, — зазначає KP.UA власниця двох котеджів на першій лінії у селі Світязь Тетяна. – Відкриватись ми, швидше за все, не будемо – це 99%. Минулого року у нас майже три місяці жили люди з Миколаєва, але сьогодні майже немає дзвінків.
Тетяна згадує: справжнє «цунамі» відпочиваючих «затопило» навколишні населені пункти біля Шацьких озер після окупації Криму – Чорного моря для всіх було мало. Озеро Світязь, найглибше в Україні із довжиною берегової лінії 30 км, замінило морські курорти для частини українців.
Тоді ситі та задоволені господарі готелів та приватних садиб, навіть звичайнісіньких сільських будиночків могли собі дозволити самим вибирати клієнтів, а не, навпаки, переманювати їх у сусідів.
Сьогодні ж рідкісні туристи знімають будиночки чи номери не на місяці або хоча б тижні, як завжди було раніше, а на день-другий.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/fc31eaf30497f5b34f41a127320df524.jpg
Про часи, коли на пляжах було багато туристів, тут уже майже забули. Фото: facebook.com/Анатолій Екскурсії
Або в армію, або в Польщу на заробітки
Замість відпочиваючих у пляжних капелюхах та галасливих дітей із морозивом тепер навколо санаторіїв та баз відпочинку на Шацьких озерах – військові. На в’їздах та виїздах у кожне село – блокпости. Якщо минулої весни та влітку сюди боялися їхати туристи через близькість Білорусі, то сьогодні пересуватися вулицями страшно навіть місцевим. На блокпостах, кажуть мешканці курортного краю, вручають повістки – а героями ставати готові не всі. Тому деякі навіть бояться носа на вулицю висунути. Хоча для інших армія – єдиний спосіб заробити (така вже особливість нинішнього життя) без туристів.
– Мені вручили повістку на блокпосту, – підтверджує заступник директора з госпчастини санаторію «Лісова пісня» Петро Ткачук. — Але я не пройшов медогляд – комісія відмовила. Хоча вже налаштувався піти – роботи ж нема, а в дітей на шиї сидіти погано. І в Польщу не випускають.
Польща – це порятунок місцевих. Край межує не лише з Білоруссю, а й з Польщею – і ось туди ринули натовпи волинських жінок, які втратили заробіток на Шацьких озерах. Не від війни, а щоб вижити. Окрім туристів, роботи тут майже немає – природний парк із невеликим штатом, санаторії, місцеве самоврядування та маслозавод.
– Польща – наша паличка-виручалочка, – зазначає одна з місцевих мешканок. — Зараз починається сезон – люди їдуть на місяць-два на полуницю, лохину, ожину, хоча раніше могли заробити тут, біля родини. Раніше мало хто їхав: яка мати без гострої необхідності залишить дітей і поїде за сотні кілометрів? Вранці чи в обід сіла на велосипед, продала домашні пончики чи рибу – копчену чи в’ялену… от і, вважай, заробила на життя. Тут все було налаштовано – люди готували для туристів як різну випічку та ласощі, знаменитих вугрів зі Світязя, так і звичайні обіди, вареники чи пельмені на замовлення.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/766c8850e5c5fb06105852b6fd848e31.jpg
Ліжко-місце на добу зараз коштує близько 100 гривень. Охочих немає. Фото: restlib.com.ua
Повертаються до сільського господарства та знижують ціни
Ще один спосіб вижити для місцевих — лохина. Її збирають уже кілька років на полях уздовж траси за Шацьком у протилежний від кордону бік. Але це – тимчасовий заробіток.
— Як виживаємо? Дуже багато хто повернувся до сільського господарства — і в серйозних масштабах, — сумно посміхаються місцеві. – Знову починаємо тримати корів, шукаємо клієнтів на молоко, висаджуємо городи.
Попри подорожчання всього в інших місцях, на Шацьких озерах, навпаки, знижують ціни.
— Торік, у порівнянні з мирним часом, ми знизили ціни на 40% при тривалому проживанні, — зазначає господиня котеджів Тетяна. – Якщо господарі бачать, що знімають не на три доби, а на місяць чи два тижні, – ціна падає. Не вірте тим цінам, які вказані в інтернеті, – люди торгуються. Якщо господарі вклали у будинки під оренду великі гроші – вони хочуть хоч щось повернути! У мене два котеджі, обидва – на вісім чоловік, з усім необхідним. Сьогоднішня ціна – 1600 гривень на добу. Та торік здавали і за тисячу.
На сезон люди не сподіваються. Впевнені, буде ще гірше, ніж торік. На тижні та місяці відпочивати на Шацьких озерах ніхто, схоже, не приїде.