З початку повномасштабного вторгнення сотні митців пішли на фронт, а тисячі залишилися в тилу під ракетними обстрілами. Чи є на війні місце мистецтву? А якщо є, то що з ним відбувається?

Документальний фільм «Мистецтво на війні» був створений Об’єднанням українських продюсерів (ОУП) та компанією Space Production на замовлення європейського телеканалу ARTE до річниці війни. Європейська прем’єра відбулася 24 лютого в Німеччині та Франції, а 15 квітня його побачили українські глядачі на телеканалі СТБ.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/52f67de061983ebd233bec2c9c351afb.jpg

Режисером фільму є німецький есеїст і документаліст Філіп Кульхьофер. Пресслужба Space Production розповідає, що в компанії режисера називають «найбільш проукраїнським німцем».

«Філіп постійно обурюється, якщо люди не розуміють наратив про самоідентифікацію українців, ненавидить Радянський Союз та Росію, мріє, щоб нам дали усю зброю світу, щоб ми перемогли агресора, рахує “леопарди” та наші дні до перемоги», — переказують слова генеральної продюсерки та засновниці Space Production Катерини Ласкарі комунікаційники.

Очевидно, що творець фільму — глибоко в темі україно-російських відносин, але все одно дивує, як легко іноземець пояснює сутність цієї війни. Українці самі не завжди можуть про це розповісти, блукаючи в глибині століть. А Кульхьофер ледь не двома цитатами героїв окреслив, чому українці протистоять росіянам.

«Ця земля, Радянський Союз, була просякнута горем, ненавистю, неповагою, зрадою. Взагалі такою гидотою, в якій немає людського початку. Ми мусимо відрубати голову цьому дракону, раз і назавжди звільнитися від цього божевільного гніту», — каже скульптор Михайло Рева.

Мистецтвознавиця Єва Сулек додає: «Київ набагато старший за Москву. І Москва багато чому навчилась у Києва. Це перемагає концепцію “старших братів” росіян і “молодших братів” українців».

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/206d8f3d9bf092590a893fdf77940917.jpg

Окрім Реви та Сулек, героями фільму також стали скрипаль, а зараз військовий Мойсей Бондаренко, лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, який є оператором ударного дрона, лідер гурту «Антитіла», а сьогодні парамедик Тарас Тополя, художник-військовий Володимир Безрукий, художник Андрій Єрмоленко, акторка розбомбленого Маріупольського драмтеатру Віра Лебединська, голова ГО «Музей сучасного мистецтва» Ольга Балашова та перша леді України Олена Зеленська.

Інтерв’ю автор розбавляє зйомками поточного життя героїв, архівними кадрами бойових дій, концертів тощо. Більшість українських військових до 24 лютого мали цивільні професії, але коли бачиш відомого співака у «пікселі» — перевтілення дуже наочне.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/4a129a2553e3baf2a41cf563f217b021.jpg

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/5c5d93934db91b16c6ce19b040b657d0.jpg

З назви фільму здається, що проєкт розповідатиме про мистецтво, створене на війні. Цю впевненість підкріплює Олена Зеленська, з коментарів якої починається фільм. «Є такий вираз: “Коли говорять гармати, музи мовчать”. Я зовсім з цим не згодна. Підтвердженням є сплеск творчості після повномасштабного вторгнення», — говорить вона.

Насправді в проєкті йдеться скоріш не про творчий бум, а про повне переосмислення мистецтва. Андрій Хливнюк прямо каже, що з початку вторгнення написав багато віршів, але жодної мелодії. «Війна сильно вплинула на мою творчість», — каже він.

Скрипаль Мойсей Бондаренко продовжує виконувати довоєнний репертуар, але тепер — для військових в окопі. «Все, що я грав, сприймається інакше», — розповідає він.

Художник Андрій Єрмоленко каже, що не може не малювати, але «війна не дає можливості говорити про те, що хочеться».

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/ca85fedd73916afca502b610f25c9dc1.jpg

Зараз мистецтво перетворилося на інструмент, який допомагає митцям нищити ворога та зберігати здоровий глузд.

«Після повномасштабного вторгнення художня мова стала прямою, буквальною. Вона або транслює обставини нової реальності та шукає спосіб із ними якось примиритися, включити новий досвід у свою повсякденність, тобто використовується як терапевтична практика, або прямо виражає біль», — розповідає мистецтвознавиця Ольга Балашова.

Нове українське мистецтво можна побачити у фільмі на власні очі. Наприклад, Михайло Рева демонструє свою першу скульптуру, зроблену під час війни: червоне серце, простромлене гострими гілками терену. Можливо, це занадто прямолінійно, але для більшості українців це близький і зрозумілий образ. Тернові гілки, що спричиняють біль, складаються з тисячі думок, і деякі зовсім неочевидні.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/4f246010ff48721232cf1e1c483190f2.jpg

«Питання не тільки в тому, на кого перетворилися ці мільйони людей (росіяни — «ДМ»). Цим будуть опікуватися суди. Мені цікаво, чи буде хтось думати про те, на кого вони перетворили нас. Декілька поколінь миролюбних людей, які з часів незалежності не вели жодних війн, тепер змушені стати вбивцями, а багато хто — серійними вбивцями», — розмірковує Андрій Хливнюк. Вражає, що людина, яка взяла в руки зброю для захисту, все одно не сприйняла вбивство як належне. Навіть якщо йдеться про знищення ворога.

Напевно, закономірно, що такі рідкісні на сьогодні думки озвучує саме творча людина. «Для фізичного, фізіологічного виживання мистецтво не потрібне. Але для збереження людяності воно є базовою потребою», — наполягає Ольга Балашова.

https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/311748a03cf3bc6b4e631ee3b1b8bc37.jpg

Мистецтво необхідне, щоб ми після цієї війни залишилися людьми, а культура загалом — щоб залишилися як нація. «Якщо ви хочете знищити цілий народ, найефективніший спосіб для цього — знищити його культуру. Якщо її ліквідувати, за багато років нам не буде на що дивитися. Люди не матимуть джерел, аби дізнатися про націю, що їх об’єднує, визначає», — розповідає Єва Сулек.

Росія намагається знищити українську культуру вже декілька століть. Методи були різні: від звичайного підкупу, коли російськомовні мали набагато більше кар’єрних перспектив, ніж україномовні, — до голодоморів. Сьогодні країна-агресорка використовує ракети. Олена Зеленська висловила спільну думку українців: Росія бомбить музеї та заклади культури невипадково. «Знищення музею Примаченко, як і музею Сковороди — це навмисна шкода. Навколо немає жодних об’єктів, які можуть цікавити військових», — підкреслює вона.

На час зйомок фільму було відомо про руйнування понад тисячі закладів культури, близько половини з них не підлягають відновленню. За десять днів після української прем’єри «Мистецтва на війні» Росія вдарила по черговому музею: зруйнований Куп’янський краєзнавчий, будівля якого була пам’яткою архітектури XIX століття. Під руїнами загинули директорка Ірина Осадча та працівниця музею Олена Водоп’янова. Під час окупації Куп’янська Ірина Осадча з ризиком для життя сховала частину колекції музею, насамперед — стародавні українські сорочки, адже знала, що експонати, пов’язані з історією України, росіяни знищать.

Українці, які опираються агресору, самі перетворилися на окремий вид мистецтва. 40 мільйонів витворів — це вже дійсно справжній бум.