— За драму «Погані дороги» вболівала в усіх категоріях, — каже журналістка та сценаристка Катерина Городнича, 42 роки. Говоримо про українське кіно під час п’ятої Національної премії «Золота дзиґа». Церемонія відбувається на відкритій літній терасі столичного конференц-центру «Парковий». Обрали найкращі вітчизняні фільми минулого року у 23 номінаціях.— Картина «Погані дороги» складається з п’яти новел про Донбас, — продовжує Городнича. — Про любов і ненависть, довіру і зраду. Жодна інша стрічка так не просочилася до мене всередину. Прошибає на великі емоції.Cценаристка й режисерка Наталка Ворожбит створює живі образи. Окрім «Поганих доріг» показала наше сьогодення в серіалі «Спіймати Кайдаша». Це сучасна версія повісті Нечуя-Левицького. Після неї більшість українців перестали скептично ставитися до вітчизняного телепродукту. Під час перегляду хочеться або заплакати, або напитися.Два успішні проєкти за рік — не збіг, а показник таланту та якості роботи, здатності передати на екрані правду.Більшість фільмів-лауреатів «Золотої дзиґи» стосуються російсько-української війни. Чому ця тема домінує?— Доки війна не завершиться перемогою, нам це болітиме.Інші проблеми менше надихають творців?— Про героїв простіше писати. Вони зрозуміліші. На війні є погані й хороші. Ми б’ємося за праве діло. А от історії про стосунки будуються на напівтонах, знанні психології.Які теми турбують українців, але відсутні на великому екрані?— Є багато соціальних питань. Одне одного пресуємо щоденно. Бачу багато матеріалів про домашнє насильство й токсичні стосунки. Важливо про це говорити.Хочу, щоб на цю тему зняла Наталка Ворожбит, у неї точно вийде (дія наступного фільму Ворожбит «Демони» розгортається поблизу Сорочинців на Полтавщині між 1990-ми та 2014 роком. Розповідає про стосунки безхатька з Росії та старшої за нього на 20 років українки, яка згоджується прихистити його на зиму. — ГПУ).Чи не здається, що режисери знімають не те, що подобається широкій аудиторії?— Саме масове кіно здатне змінювати суспільство. Має бути хитре. Сподобатися глядачам, але при цьому обережно, без тиску показати, як мало би бути.У світовому кінематографі десятиліттями нав’язували думку, що всі проблеми бідної попелюшки вирішує принц. Можемо почати з цієї історії. Але зробити непередбачуваний фінал для глядача, який чекає, що все закінчиться весіллям.У вузах усі вчаться бути складними режисерами, шукати сенс життя. А зробити якісно для широких кіл і при цьому зашити грамотні посили — такого навчають хіба що на приватних курсах.Які прем’єри очікуєте найближчим часом?— Трагікомедія «Я працюю на цвинтарі» про менеджера фірми зі встановлення пам’ятників. Наступного року виконавець головної ролі Віталій Салій має всі шанси отримати «Золоту дзиґу».Драма «Як там Катя?» Лікарка швидкої допомоги Анна хоче покарати винних у ДТП, жертвою якої стала її 12-річна донька. Кидає виклик несправедливій системі. Мені моторошно було від самого опису. Відчуваю, що на фільм треба буде йти без макіяжу і з купою серветок.»Довбуш» — про легендарного опришка. Історичне кіно — це красиво. На жаль, поки що воно нас розчаровувало. Схрестила пальці цього разу, бо дуже подобається акторський склад.