28 квітня 2021 стрімінгова платформа Hulu презентувала четвертий сезон серіалу «Оповідь служниці».
Серіал є екранізацією однойменної книги Маргарет Етвуд — канадської письменниці, феміністки, активістки захисту довкілля.
«Оповідь служниці» — роман-антиутопія, який було опубліковано в 1985 році. У центрі сюжету — патріархальне суспільство в США, в якому було повалено демократичний устрій, натомість встановився тоталітарний теократичний лад у новій країні, що отримала назву Гілеад. Це чітко регламентоване суспільство, де лише маленький відсоток жінок залишилися фертильними та можуть народжувати дітей. Їх називають служницями. Служниць направляють в будинки заможних родин, де вони виступають в ролі сурогатних матерів для своїх «командорів» та їхніх дружин. Обов’язок служниці — народити та віддати свою дитину, а потім «перейти в служіння» до нової сім’ї.
Головна героїня «Оповіді служниці» — молода жінка Джун, роль якої в серіалі виконує Елізабет Мосс. Як і тисячі інших жінок, вона опинилася в неволі та намагається вижити в умовах терористичного ладу в Гілеаді.
Під час зйомок серіалу Маргарет Етвуд брала активну участь як консультуючий продюсер. В своєму воркшопі, який письменниця записала для платформи Master Class, авторка розповіла про те, як вона працювала над своїм романом і проводить аналогії між книгою та його екранізацією.
Ми зібрали головні цитати з майстер класу Маргарет Етвуд, в якому вона ділиться важливими інсайтами про «Оповідь служниці» та розмірковує над темами, які цей твір розкриває.
Про ідею написання книги
Маргарет Етвуд неодноразово розповідала в своїх інтерв’ю, що в якості референсу для написання книги «Оповідь служниці» вона використовувала біблійні історії. Персонажі з Біблії стали прототипами багатьох героїв Гілеаду.
За словами письменниці: «Насправді, це все біблійна форма тоталітаризму. В Біблії є персонажі Рахель та Лея. І між ними відбувається протистояння через дитину. Щоб народжувалося більше дітей, вони доручають це робити служницям. Ось так працює ця модель. В часи Гітлера також існували «біологічні дружини». Якщо ти належав до СС, тобі дозволялося мати більше однієї жінки, щоб в СС було більше дітей.»
Про джерела натхнення
Етвуд зазначає, що на створення «Оповіді служниці» її надихнули три сфери знань. Перша з них — американські пуритани 17 століття, які мали свої осередки в Кембриджі, у Массачусетсі, де й відбуваються дії роману. «Це суспільство не було демократичним. Це була теократія. І в них були доволі цікаві правила. Наприклад, вказувати пальцем і сміятися не схвалювалося. Також їм не подобалися квакери і вони деяких з них повісили», — розповідає авторка.
Заповнити прогалини у знаннях їй допоміг науковець Перрі Міллер, який започаткував вивчення американського пуританізму в університетах США, і на той час викладав. «Серед моїх предків теж були пуритани, які вішали квакерів, тому мене ця тема дуже цікавила», — додає письменниця.
Маргарет Етвуд також досліджувала утопії та дистопії як літературні форми. Вона зізнається, що цей жанр приваблював її із дитинства і став поштовхом до написання роману саме в такому стилі: «Я була з тих підлітків, які читали «О дивний, новий світ». Я читала «1984» якраз тоді, коли твір вперше було опубліковано. Мене цікавили такі книжки, і я дуже хотіла написати щось подібне. Але більшість із них були написані з чоловічої точки зору. Я подумала, що було б цікаво перевернути одне з таких дистопічних суспільств, і подивитися, як життя в них сприймалося б з точки зору жінки».
Третя сфера знань, яку відзначає авторка — тоталітаризм. Маргарет Етвуд розмірковує над тим, яким міг би бути тоталітарний режим в США. «Це не було б щось на кшталт: «Привіт. Мене звати Боб і я комуніст. Тепер я буду вашим безстрашним лідером». Навряд чи таке колись станеться. Мені здалося, що найімовірніше, це була б якась форма фундаменталістської теократії», — поділилася думками Маргарет.
На її думку, у 1980-х американці вже стали свідками відродження подібного мислення в США і наголошує на тому, що небезпека появи тоталітаризму є і в наш час. «Давайте не забувати, що якби США не увійшли в Другу світову війну через Перл-Харбор, президентом тут міг би стати Чарльз Ліндберг, який симпатизував фашистам. Коли я писала, вже були 1980-ті та існував рух за права людини, та все ж ми не були рівними людьми з однаковими правами. Цього немає і зараз», — вважає письменниця.
Про те, як відбувалося дослідження теми
Маргарет Етвуд стверджує, що під час написання «Оповіді служниці» в неї існувало правило — туди не увійде нічого, що не трапилося в реальному житті, де-небудь, у будь-який час. Для цього вона проводила ретельні дослідження і збирала факти, які лягли в основу книги. Вона дуже не хотіла би, щоб люди думали, ніби в неї якась хвороблива та зла уява. «Я нічого не вигадала», — запевняє авторка.
Етвуд досліджувала діяльність різноманітних релігійних сект на території США, в тому числі вивчала мормонів та історію американського рабства. Авторка дійшла до висновку, що впродовж історії зустрічається чимало випадків, коли так чи інакше контролювалася жіноча репродуктивність, щоб люди народжували більше або менше дітей.
«Це важлива специфіка тоталітарних режимів, які завжди прагнуть максимально контролювати суспільство», — наголошує письменниця.
Якось Маргарет Етвуд віднайшла газету 1980-х, із якої дізналася про існування католицької секти в США, учасників якої було притягнуто до відповідальності за промивання мізків. Послідовники релігійної секти, до якої входило більше тисячі людей, дискримінували жінок, обмежували їхні соціальні контакти зі стороннім світом, влаштовували примусові весілля. В газеті також порівнювали подібне ставлення до жінок з ісламізмом. Цікавий факт — дружин координаторів цієї секти називали «служницями».
«Колись у Румунії Чаушеску видав наказав, щоб жінки народжували по четверо дітей і щомісяця видавав їм тест на вагітність. І якщо їм не вдавалося завагітніти, вони повинні були пояснити чому», — розповідає Етвуд. Врешті-решт, це призвело до того, що люди почали народжувати більше дітей, ніж могли утримувати і багато хто з них опинився в притулках.
Також авторка запевняє, що позбавити жінок прав і зупинити процес емансипації може будь-яка авторитарна влада, застосувавши фінансовий терор. «Як зробити так, щоб жінки сиділи вдома? Перекрити їхній доступ до фінансів. На жаль, з кредитною карткою це дуже легко зробити», — пояснює Етвуд. І додає: «Я би порадила ніколи не позбуватися готівки. Не робіть цього. Насправді, значно важче контролювати ваш доступ до готівки».
Іконографія твору
Маргарет Етвуд розповідає, що дуже любить робити замальовки та ілюстрації до своїх творів. «В «Оповіді служниці» особливе значення має одяг і спеціальне вбрання героїв. Авторка проводить паралель із середньовічним суспільством, де велике значення мало те, в що люди одягнені.
За її словами, на створення костюмів її надихнули монахині, а також жіночі датські костюми для прибирання 1940-х (Old Dutch Cleanser package). В той час були популярні зображення таємничих жінок в подібному костюмі, які боролися з брудом. В тому числі, в них був спеціальний головний убір, який прикривав обличчя. «Я створила костюми червоного кольору, звісно, тому що це знаковий колір», — каже Етвуд.
Також у книзі, як і в серіалі «Оповідь служниці», неодноразово зустрічаються загадкові знаки ока та крил. «Око — це своєрідний символ, особливо для розвідки. Іноді вони мають крила. Людей із секретних служб режиму називають «очима», адже це люди, які виконують всю неприємну шпигунську роботу».
Маргарет Етвуд згадує, що в тоталітарних режимах завжди велике значення мали різноманітні лого та дизайни. «Якби Гітлера взяли в художню школу, світова історія була би зовсім іншою, тому що він був найбільш щасливим, коли розробляв дизайни для костюмів та сцени. Це те, що йому найбільше подобалося в режимі, який він побудував».
Дивіться також:
Польский Vogue посвятил номер борьбе женщин за право на аборт.
Что почитать: Маргарет Этвуд и Бернардин Эваристо получили Букеровскую премию 2019.
[data-stk-css=»stkxb2eL»]:not(#stk):not(#stk):not(style){background-color: rgba(242, 242, 242, 1)}
серіали
оповідь служниці
маргарет етвуд