Як працює єдиний в країні Музей електроламп

— А ви до кого?, — питає охоронець крізь ворота Львівського комунального підприємства «Львівсвітло». Біля брами сидить дворовий пес Циган.Єдиний в Україні музей історії електричних ламп знаходиться на території комунального підприємства і створений у першу чергу для робітників установи та гостей-колег інших світлотехнічних підприємств. Екскурсії не передбачені, але потрапити сюди може кожен, хто заздалегідь погодить візит з адміністрацією.На стендах в актовому залі виставлені оригінальні лампи різних років. До багатьох підведений струм. Можна побачити яке світло дають лампочки, яким понад 120 років.»Найстаріша лампа в музеї датується 1894 роком випуску. У таких нитка розжарювання була не вольфрамова, як зараз, а вуглецева. В Україні таких майже не залишилось, та й в усьому світі мабуть одиниці. Придбав у колекціонера зі США. Такі лампи розжарювання одними з перших у Львові з’явились в оперному театрі, коли його побудували в 1900 році», — каже колекціонер та начальник «Львівсвітло» Сихівського району Олександр Санін.Торгову марку електроламп назвали в честь зороастрійського бога Ахура Мазда, чиє ім’я у авестійській мові означало «світло мудрості»Колекціонує лампи з 1984 року. У ЛКП «Львівсвітло» працює з 1987 року, починав електромонтером. Виставку організував до 70-річчя підприємства, яке відмічали позаминулого року.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Замість свічок і каганців — чим освітлювали житло 100 років тому»Лампу з вуглецевою ниткою з бамбукового волокна з терміном життя 40 годин створив 1879 року американський винахідник Томас Едісон. Спеціальний сорт бамбука завозився з Японії. Винайшов ламповий патрон, вимикач та цоколь. У 1880 році довів термін життя лампи до 1200 годин. Заснував компанію Edison Electric Light, яка потім стала назватися General Electric. Його лампи першими надійшли в серійне виробництво і продаж. Майже одночасно з Едісоном свої лампи розжарювання з нитками хрому, іридію, родію, рутенію, осмію, молібену і бавовняного волокна запатентували англійський винахідник Вільсон Сван і російський Олександр Лодигін», — розповідає Санін.Світильники вкручені у столітні керамічні патрони. Як от американський електричний патрон з механічним ключем Arrow 1900-1901 років випуску. Вимикачів та розеток в той час не було. Штекер вставлявся безпосередньо в патрон. Аби увімкнути світильник слід було потягнути за тросик на самій лампі, який замикав контакти. Представлена також 2-х режимна економ лампа 1900 року з перемикачем у вигляді краника.На колбах перших лампах можна побачити своєрідний штенгель, яким відкачували повітря. Такі випускались до 1922 року, після чого штенгель сховали всередину.»Метод відкачування повітря з колби розробив Вільсон Сван у 1878 році, що збільшило термін служби ламп. У 1909 році американський хімік Ірвінг Ленгмюр, працюючи в General Electric, довів, що в інертному газі нитка розжарення живе довше, ніж у вакуумі. В колбу лампи стали закачувати азот, аргон, криптон», — пояснює колекціонер.У 1910 році General Electric починає серійне виробництво ламп з вольфрамовою ниткою. Патент було куплено у Олександра Лодигіна. На стенді експонується копія американського рекламного плакату початку XX-го століття. Закликає викидати вуглецеві лампочки і купувати нові з вольфрамовою ниткою.»З поміж перших вольфрамових унікальним експонатом є 40-ватна «Edison-Mazda» з вакуумною матовою колбою 1910-1915 років випуску. Матове покриття створювали занурюючи ламочку в кислоту. Мазда — це не відомий автовиробник, а торгова марка General Electric, зареєстрована в 1909 році. Назву вибрали в честь зороастрійського бога Ахура Мазда, чиє ім’я у авестійській мові означало «світло мудрості», — каже власник колекції.Також цікавою є 40-ватна «Champion» (США) з спіральною ниткою у трубчатій колбі 1920-1930 років. Використовувалась для підсвітки вуличної реклами в часи коли ще не було люмінесцентних світильників.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як змінились автомобільні фари за 120 роківТут можна побачити і одну із перших енергозберігаючих ламп. Голандська 3-ватна лампочка Philips 1910-1920 років. Має всередині конденсатор, за рахунок якого могла працювати тривалий час. Світла від неї було не багато, але цього вистачало для освітлення коридорів і під’їздів в будинках.Не менш унікальними є і американські 150-ватні лампи із кобальтового блакитного скла 1914 року. Блакитні лампи дозволяли краще імітувати передачу кольору денного світла. В колекції можна зустріти і 75-ватну німецьку лампу фірми «Osram»1930-1940 років а також декоративну 3-х спіральну японську лампу 1950-років випуску.»А оце одноразова лампа-спалах фірми General Electric, для фотозйомки 1930-1960 років. Такі використовувались у спалахах фотоапаратів. Коли фотограф робив знимку у лампі згорала магнієва проволочка. Давала пів секунди світла але цього було достатньо для зйомки. Для наступного кадру потрібно було вкрутити іншу лампочку», — показує Олександр Санін на світильник із своєрідним «павутинням» у колбі.Маленька лампочка розміром з м’ячик для пінг-понгу, стояла в підсвітці львівської телевежі. Видає потужність 2 тис. ватНа газоні перед підприємством зібрані вуличні опори з ліхтарями, які в різні часи освітлювали Львів. Австрійські, польські та радянські. На деяких стовпах збереглось маркування.»Найстаріший вуличний ліхтар у нас — газовий з 1890-х років. Мабуть один такий залишився у Львові. Стояв на вул. І.Франка. У другій половині 19 століття у місті було прокладено газову мережу. По вулицях ходив ліхтарник — чоловік з драбинкою, він піднімався на стовп, відкривав газовий краник і запалював ліхтар. Також зберігся один із перших львівських електричних ліхтарів 1900-х років на високій, майже 7-метровій опорі. У таких використовувалась не лампа розжарювання, а дугова за принципом винахідника Павла Яблочкова. В її основі два вугільних стержня, розділених прокладкою з каоліну, між якими виникала електрична дуга. Її вистачало на 3-4 дні. Є історичні фотографії, як в таких опорах відбувалась заміна лампи. Автовишок ще не було, опора мала спеціальну лебідку. Електромонтер всталяв корбу і з допомогою тросу опускав лампу», — розповідає в.о. директора ЛКП «Львівсвітло» Михайло Трач.В музеї представлені і більш сучасні галогенні лампи, які були запатентовані фірмою General Electric 1959 року. Додавання в буферний газ парів галогену (брому або йоду) збільшило термін служби до 4 тис. годин.»Застосовуються в дизайні інтер’єрів, автомобілях, рекламній підсвітці. Можуть бути різної потужності. Наприклад таку КГ-10000Вт (кварцева металогалогенна, — Gazeta.ua) саранського електролампового заводу ще недавно можна було побачити на залізничних стовпах для освітлення колій. Маємо також металогалогенні, якими у Львові вночі підсвічують церкви, історичні та архітектурні пам’ятки, телевежу, та стадіон Арена-Львів. Відвідувачі дивуються, коли кажу, що маленька лампочка Osram, розміром з м’ячик для пінг-понгу, стояла в підсвітці львівської телевежі. Видає потужність 2 тис. ват. А ДМ-4 на 6 тис. ват наприклад використовувалась для цілодобового освітленя теплиць», — каже Олександр Санін.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Народився батько європейської електроіндустрії: 5 винаходів Вернера СіменсаТакож є колекція потужних прожекторних ламп. Термін служби мають невеликий — від 5 до 250 годин, але світять дуже яскраво. Використовуються для фото-кінозйомок, на флоті, в сигнальних вогнях аеропортів та у фарах локомотивів. Окремо стоять дзеркальні лампи-світильники.В Україні 100-річних ламп після війн і катаклізмів не залишилось»Таку лампу не потрібно вкручувати в прожектор, оскільки вона сама по суті є прожектором — має своє дзеркало. Є історичні фото, як на одному із радянських заводів автомобіль після фарбування висушують за допомогою сотні таких ламп. За 20 хвилин фарба висихала», — розповідає колекціонер.Загалом представлені світильники львівського заводу «Іскра», полтавського, брестського, московського, уфимського, томського і саранського електролампових заводів. Також виробництва Польщі, Чехословаччини і НДР. З поміж них експонуються і натрієві, ртутні та дугортутні люмінесцентні лампи.»Якщо у лампи розжарювання середній термін служби 1000 годин у прожекторних до кількасот годин, то у ртутних ламп — від 10 до 24 тис. годин. З 1960-х по 2000-ні ними освітлювались вулиці у Львові а також фабрики і заводи. Ще декілька штук залишилося у мікрорайоні Сихів, зокрема на вул. Хоткевича та на площі перед кінотеатром ім. О. Довженка. Там три лампи ДРЛ-1000Вт підсвічують площу перед кінотеатром «Довженка», ялинку, прапор та сам сквер. Ртутні лампи дають приємне денне світло, бо світити жовтим на дерева неестетично», — говорить Санін.В планах Олександра створити окремий значно більший музей історії електричного світла та електроламп у центрі міста. Там його зможуть відвідувати більше львів’ян а також туристи.»До нас в червні минулого року міський голова Андрій Садовий приїжджав. Казав, ще такого музею не бачив і що він має бути в центрі міста. Нічого не маю проти. Але це після пандемії і треба спонсора, або щоб кімнату в якомусь музеї виділили чи кафе якесь збанкрутувало. Тут брак місця і вся колекція не помістилася. Наприклад, немає місця продемонструвати десятки різних типів електроламп у тому числі довгі люмінесцентні лампи денного світла», — зазначає власник колекції.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Моя лампа!» — Вільгельм Рентген не відповів на лист Івана ПулюяРетро лампи дуже недешеві, оскільки в світі їх залишились одиниці. Як і загалом є мало музеїв ламп в світі. Зокрема музей «Люміна Доместіка» в Бельгії, музей Philips в Голландії, музей вуличного освітлення в Лос-Анджелесі, приватні колекції в США та Канаді та музей «Вогні Москви» в Росії.»В Росії музей держава фінансує. В Україні 100-річних ламп після війн і катаклізмів не залишилось. А те, що в людей було, вони його до останнього використовували.
Обмінююсь з приватними колекціонерами з різних країн Європи, бувшого СРСР та США, купую лампи по приватних оголошеннях. Коли наприклад в США розбирають
будинки 19 та початку 20 століть, то електричні засоби не викидають, а зберігають, щоб потім їх можна було колекціонерам на аукціонах придбати. Звертався до працівників Львівського оперного театру бо театр точно такі лампи бачив. Але після капітального ремонту у 1980-х, на жаль, нічого з давніх освітлювальних приладів не збереглося», — констатує Санін.Уночі 31 липня 1853 року в лікарні на Личакові, що на околиці Львова, хірург Загорський зробив термінову операцію з видалення апендикса пацієнтові Владиславові Галецькому. Про неї ніхто й ніколи б не згадав, якби не одне: уперше в історії операція пройшла при освітленні гасовою лампою. Цей день умовно вважають датою її появи.