Повернення Софі Лорен: рецензія на фільм Netflix «Все життя попереду»

Повернення Софі Лорен: рецензія на фільм Netflix «Все життя попереду»

Фільм міг би стати просто черговою слізливою драмою, якби не акторська відвага Софі Лорен

08:0021.11.2020

Твитнуть

Фільм міг би стати просто черговою слізливою драмою, якби не акторська відвага Софі Лорен

Софі Лорен, котра була однією з перших італійських красунь, які підкорили Голлівуд, у вересні виповнилося 86 років. Вона ніколи особливо не приховувала свій вік, тим більше що виглядати шикарно Лорен вміла завжди – і в юності, і в зрілості. Наприклад, у 72 роки взяла і знялася напівоголеною для знаменитого календаря «Піреллі». Протягом всієї кар’єри зовнішність і яскрава сексуальність були фішками актриси, її козирями. Здавалося, що після короткометражної драми «Людський голос» (2013) вона перестане заради кар’єри боротися з часом і остаточно вийде на пенсію. Але сім років потому Лорен на дев’ятому десятку наважилася повернутися. Ще й з роллю, яка вимагала від актриси її амплуа та її долі величезної мужності.

Лорен погодилася взяти участь в екранізації для Netflix роману французького письменника Ромена Гарі «Все життя попереду». За цей твір, написаний під псевдонімом Еміль Ажар, той отримав свою другу Гонкурівську премію. Книжка оповідає про притулок мадам Рози – літньої єврейки, яка пережила Голокост, працювала повією, а після відходу з вулиці присвятила себе вихованню дітей таких же нічних метеликів, як вона сама. У цей притулок одного разу потрапляє арабський підліток Момо, і вони з мадам Розою стають одне для одного дуже важливими людьми, практично сім’єю.

Постановкою однойменної картини займався Едоардо Понті – син Софі Лорен і продюсера Карло Понті. Саме він сім років тому відобразив матір в екранізації моноп’єси Жана Кокто. На той час кар’єра актриси майже повністю звелася до періодичних камео і озвучення мультфільмів («Тачки 2»). Ймовірно, чуттєвим фільмом вона хотіла підвести риску під своєю творчістю. Але зрештою передумала.

За словами актриси, ідея перенести на екран твір Гарі належала саме їй. Вона запропонувала Едоардо прочитати книгу і, можливо, попрацювати над її постановкою разом. Крім глибоко трагічного образу головної героїні, Лорен зачепили теми мігрантських доль, толерантності, шовінізму і спроби досягти взаєморозуміння, які письменник підняв ще в сімдесяті, і які, мабуть, ще гострішими стали зараз.

Сценарист картини Уго Чіті переніс дію роману з сімдесятих у наші дні і з Парижа у прибережний італійський Барі – на залитих сонцем приморських вулицях Лорен виглядає ще органічніше. Додали в картину і трансгендерну героїню – сусідку мадам Рози Лолу зіграла іспанська актриса Абріль Замора, яка здійснила перехід всього пару років тому. Між долями персонажів в картині проводиться пряма паралель з героями роману Віктора Гюго «Знедолені». Майже всі дійові особи картини, включно із кримінальним ділком Руспу (Массіміліано Россі) – люди, що знаходяться на маргінесі суспільства. Перегукується з Гюго і зав’язка фільму, побудована навколо першої зустрічі мадам Рози і 12-річного Момо (Ібраїма Гуйе) – хлопчик просто на вулиці викрадає у старої два срібних свічника. А далі йде історія про повагу, людяність і прийняття, здатні змінити чиюсь долю найкардинальнішим чином. В даному разі йдеться про хлопчика-сироту. Його опікуну, докторові Коену ніколи їм як слід займатися, і Момо починає виховувати вулиця. Тому він вирішує передати його у більш надійні руки. За збігом обставин доктор прилаштовує дитину саме до своєї пацієнтки мадам Рози.

Крім цієї вторинності, яку надали автори картині, ще одним її недоліком міг би бути зайвий драматизм. Покинуті діти, скалічені долі, вуличний кримінал і спогади про Голокост – все зібрали воєдино, що досить велика концентрація драми на квадратний піксель екрану. Плюс не найтонша постановка і слабенький сценарій, який місцями скаче по верхах. Все рятує щира гра основного акторського тандему – дебютанта Ібраїма Гуйє (від імені його героя і ведеться розповідь) і Софі Лорен. Здається, що, вийшовши зі звичного образу діви і секс-символу, італійська актриса стала ще природнішою, ще органічнішою. Жодних пишних локонів і зухвалих декольте. Доля її героїні – благородна сивина, вікова сутулість і коригуючий розріз очей макіяж, який демонструють із найбільш невигідного ракурсу. Але у зморшках її мадам Рози читаються ті самі життєлюбність і доброта, які були притаманні людям, що пережили Голокост. Від страшних днів її юності, проведених в Освенцімі, у героїні залишилися тваринний жах перед лікарями (саме тому вона так дорожить дружбою з доктором Коеном), любов сидіти на самоті у підвалі і татуювання з номером на руці, якому підопічні діти, які виросли на коміксах про супергероїв, придумують неймовірні пояснення.

Образ героїні Лорен красиво контрастує з образом неприкаяного хлопчиська Момо – дикого звірятка, який в строгості і доброті мадам Рози знаходить ключовий аргумент до персональних змін. Гуйє, який і сам на момент зйомок перебував у періоді між дитинством і підлітковими роками, добре передав цей момент, коли крізь дитячі безпосередність, егоїзм і жорстокість починають проростати дорослі прихильність і відповідальність. Незважаючи на те, що обіцяне Руспу життя вуличного торговця наркотиками здається Момо легшим і ситнішим, він все ж примудряється зрозуміти, що близькість з мадам Розою по-людськи дасть йому куди більше.

А зближуються герої дуже швидко і дуже тісно. Обидвоє залишених долею без сім’ї несподівано знаходять одне в одному те, чого їм не вистачало все життя. Роза, яка довгі роки розраховувала тільки на себе і своє вміння спілкуватися з людьми, раптом змушена довіритися зухвалому хлопчиськові, який дозволив собі збити її з ніг і вихопити з рук сумку. Момо, що залишився без батьків в чужій країні, раптом опиняється поруч з тією, якій не все одно, що з ним стане, і розуміє, що може не тільки спиратися на себе, але і стати опорою ще для когось. Фільм показує стрімкий розвиток їхніх відносин у практично сімейні.

Критики, які вже оцінили картину, припускають, що Netflix цілком може висунути Софі Лорен за роль мадам Рози на «Оскар». Якщо актриса отримає номінацію, вона стане найстаршою претенденткою в категорії «Найкраща жіноча роль» за все існування нагороди. Зараз це досягнення належить Еммануель Ріве, яка номінувалася за роль у драмі Міхаеля Ханеке «Любов» у віці 85 років. Якщо ж Лорен не тільки увійде в номінацію, але і виграє нагороду, вона стане актрисою з найбільшим розривом між нагородами. Перший свій бовванець актриса отримала у 1962 році за фільм «Чочара» – без малого 60 років тому. А в 1991 була ще почесна нагорода американської Кіноакадемії за досягнення в кар’єрі. Як би там не було, а побачити Софі Лорен в числі номінантів на престижні кінопремії за «Все життя попереду» буде не тільки приємно – радісно, що вона повернулася в кіно – але і цілком заслужено.

#Netflix
#кіно
#рецензія
#Софі Лорен

Джерело:
112.ua